Подвижник, якого не замінити (світлій пам’яті Сергія Хавруся)

Дата: 29-07-2014, 15:01

Подвижник, якого не замінити  (світлій пам’яті Сергія Хавруся)
Сумна, болісна звістка суботнього дня (19 липня) прилетіла зі Стеблева – відійшов у вічність Сергій Хаврусь, фундатор і незмінний – із 1966 року! – директор Стеблівського літературно-меморіального музею Івана Нечуя-Левицького. Невблаганна смерть ударила Сергія Левковича на робочому місці, в музеї, невідкладна допомога не допомогла. Менше двох місяців не дожив він до свого 77-річчя, 48 літ із яких було віддано Нечуєвому музеєві, світлому образу і мистецькому слову видатного класика нашої літератури.

Уже віддавна ім’я Сергія Хавруся стало невіддільним від імені Івана Нечуя-Левицького, чиє ім’я і чиї твори Сергій Левкович свято шанував, оберігав, обороняв і пропагував. Дуже мало в усій Україні можна назвати таких фанатично відданих справі всього життя людей, яким був Сергій Хаврусь. Таких людей замінити неможливо, й від цього утрата стає ще боліснішою. Свого часу Олесь Гончар написав Сергієві Хаврусю: «…я певен, що дякуватиме Вам вся Україна за працю невсипущу, за подвиг любові». Безперечно, первинна іпостась Сергія Хавруся – то його відданість Нечуєвому слову. Десятки книжок написав Сергій Левкович про знаменитого земляка – «Нечуєва оселя на березі Росі», «На екрані – твори Нечуя-Левицького та його Стеблів», «Жандармські і цензурні документи про творчість Івана Нечуя-Левицького», «Любов і мрії мудрого Нечуя» та ін. С. Хаврусь невтомно збирав усе, що стосувалося видатного класика, об’їздив усі місця й міста, де бував Нечуй, багато працював в архівах, натхненно проводив екскурсії, глибоко знав Нечуєву спадщину, його розповідями про видатного письменника не можна було не захопитися, наскільки це було емоційно, одухотворено і компетентно. Нечуєва оселя, безсумнівно, осиротіла…

Але життєвий і творчий подвиг Сергія Хавруся виявився не тільки у вірності й відданості Нечуєві-Левицькому, а в багатогранній творчій гармонії цього немогутнього на ви¬гляд чоловіка. Сергій Левкович був іще прозаїком, перекладачем, фольклористом, публіцистом, релігієзнавцем, краєзнавцем, поетом-піснярем, композитором-народником, музеєзнавцем… Він майстерно грав на гармонії, певний час керував художньою самодіяльністю Стеблева, активно дописував до періодики. Усього в активі Сергія Хавруся близько 700 різ¬номанітних публікацій, але тематично вони оберталися навколо кількох основних вісей – Нечуй, Стеблів, Рось, рідний край. Академік Микола Жулинський колись назвав Сергія Хавруся яскравим представником класичної сільської інтелігенції, яка в усі часи й епохи була духовним осердям нашого народу.

Окрім любові й шани від людей, Сергій Хаврусь був пошанований і державою: за¬служений працівник культури України, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, лауреат літературно-мистецької премії імені І.С. Нечуя-Левицького та краєзнавчої – імені М. Максимовича, багатьох інших відзнак, переможець композиторських і пісенних конкурсів різних рівнів. Про нього укладено збірники «Подвиг любові Сергія Хавруся», «Сергій Хаврусь: півстоліття на ниві культури» та ін.

При всьому цьому життєвому подвижництві Сергій Хаврусь був дуже приємною, скромною, доброзичливою, життєлюбною людиною. Усі, хто його знав, ніколи не забудуть щедрості його душі й таланту. Власне, настав той час уже посмертної вдячності й шани Сергієві Хаврусю, про які писав Олесь Гончар. Від усієї України, від усіх нас. Але замінити його, такого, просто неможливо…
Зі словом світлої і вдячної пам’яті – Володимир ПОЛІЩУК,
доктор філології, професор

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода