БЛІЦ опитування:
1. Про що Ви мріяли ці 23 роки?
2. Що за цей час сталося найважливішого?
3. Яку подію вважаєте найтрагічнішою?
4. Про що згадуєте з усмішкою?

1. У 2002 році мене обрали сільським головою. Тоді, в свої 22 роки, я став наймолодшим в Україні очільником територіальної громади. Обіймаю цю посаду вже третє скликання.
Мрій було багато, деякі залишилися й понині. Я народився й виріс у Худоліївці. Хлопчиком захоплювався електротехнікою, грав на гармошці й мріяв вступити до музичного училища. Але після 9-го класу вирішив обрати серйознішу (як для села) професію бухгалтера. Тож пішов навчатися в Чигиринський сільськогосподарський технікум. 1998 року з дипломом спеціаліста «Бухгалтерський облік і аудит» влаштувався в рідному селі в КСП «Слава» інженером із трудомістких процесів. Через рік перейшов на іншу роботу – контролера-касира філії Ощадбанку.
Звісно, мріяв зробити щось хороше для села. Як і юнаком, так і зараз хочу, щоб у селі заасфальтували дороги, була робота, наприклад, створено товариство за зразком колгоспу, й залишалася молодь. За таких умов Худоліївка розвиватиметься. Завжди порівнював наше село з су¬сідньою Сагунівкою Черкаського району, де проведено газ, асфальтовано вулиці. Робимо для села все, що нам під силу. За ці роки вдалося вкрити щебенем 2,4 кілометра доріг, освітлили 4,8 кілометра вулиць, а також замінили покрівлю в Будинку культури й проклали до нього асфальт, побудували «Туристично-інформаційний центр в Чигиринському районі», відремонтували приміщення відділення зв’язку, бібліотеки та сільської ради, орг¬а¬нізували встановлення лічильників води. Тож деякі мрії збуваються, але багато справ ще попереду.

2. Найважливіша подія в житті – обрання сільським головою на місцевих виборах 12 років тому. Тоді випередив чотирьох конкурентів. Це для мене було неочікувано й дуже приємно, що люди довірили мені таку посаду. Усі ці роки намагаюся виправдати сподівання односельців.
В особистому житті важливим було одруження, а надто – народження дітей. Нині син Дмитро закінчив 3-ій клас, донька Дарина ходить у дитсадок. Це велике щастя – бачити, як ростуть твої діти, спілкуватися з ними й радіти життю.

3. Як людина з села, найтрагічнішою подією в країні вважаю розвал колгоспів. Адже ферми, склади, теплиці, тракторні бригади (що було в ті часі найкраще) на початку 90-х перетворилися в руїни. Селяни, які мали постійну зайнятість, заробіток, раптом стали непотрібними. Тоді й почалася розруха, занепад села: молодь ви¬їжджала в міста чи інші країни на заробітки. Наслідки цього не можна подолати й донині. Дивишся: ще поля засівають, а тваринництво чи овочівництво, де потрібні людські руки, зовсім не відновлюється.

4. З позитивною усмішкою згадую все приємне, що відбувалося в життя нашої громади. От, наприклад, у день моїх перших виборів на посаду я грав роль Лавріна в «Кайдашевій сім’ї». І зараз ми з радістю святкуємо різні сільські й районні свята: День села, Івана Купала, свято вареника тощо.