Шестеро воїнів-городищан скаржаться на відсутність броників та незручне взуття

Шестеро воїнів-городищан скаржаться на відсутність броників та незручне взуття

Хлопці з Городищенського району з честю несуть службу у Збройних силах України. Вони пішли до війська у нинішній складний час, коли доводиться ціною титанічних зусиль протистояти зовнішньому агресору, ворогу без совісті й моралі. Кожен наш день починається і закінчується з випусків новин. Уважно ловимо слова дикторів, вслухаємося у повідомлення фронтових кореспондентів. Війна зовсім близько! Тому вболіваємо за наших бійців, які мужньо борються з диверсантами і терористами, захищають територіальну цілісність України, вже на дві третини відтіснили ворога, оточили міста найбільших угрупувань противника. Сьогодні в боях народжується нова українська армія, на фронті з’являються нові герої, стратеги і полководці. Тому моральний обов’язок кожного громадянина, допомогти нашим військовослужбовцям. Їм зараз набагато важче, ніж нам. І всі незгоди військового побуту, недофінансованість та недооснащеність витримують задля того, щоб зупинити загарбників, аби ми і далі жили під мирним небом.

Про це пише «Городище.інфо»

Нині проходить третя хвиля мобілізації. Адже треба підсилити військо для вирішального удару. Також у багатьох частинах слід провести ротацію – замінити свіжими силами тих, які вже тривалий час перебувають на передовій – у зоні проведення антитерористичної операції.

Так, 1 серпня Городищенський райвійськкомат відправив 6 добровольців з нашого району до навчального військового центру у Мукачевому. З хлопцями постійно спілкується депутат обласної ради Олександр Лупашко. Він для них як батько рідний – знає про всі проблеми і потреби.

– Хлопці чесно розповіли, що кирзове взуття їм видали, таке незручне, що за день понатирали мозолі, що металеві каски ще радянського випуску, що бронежилетів немає, – говорить Олександр Вікторович. – Я та інші небайдужі люди були готові надати допомогу. Тільки думали, що маємо ще місяць часу, допоки хлопці проходитимуть вишкіл – «курс молодого бійця», як раніше казали. Але раптом до мене подзвонив Руслан Черкашин з Чубівки і розповів, що їх вже відправляють в зону АТО! Я негайно звернувся до голови райдержадміністрації Миколи Дудника і заступника голови райради Миколи Панчишина. Вирішили, що ми повинні негайно організувати допомогу, забезпечити земляків усім необхідним. Адже якщо не ми, тоді хто? У райвійськкоматі були якісні бронежилети, придбані за кошти, зібрані серед жителів району та приватних підприємців, трудових колективів. Вирішили повезти бронежилети в Мукачів. Завантажили мій автомобіль продуктами харчування, зокрема консервами тривалого зберігання, набрали цигарок. Небайдужі люди передали бінокль та рації. Шукали військову амуніцію в Інтернеті, але насторожили завищені ціни. Тому звернувся до київського бізнесмена, з яким колись разом проходили військову службу у Мурманську. Він повідомив, що якраз очікується фура з Німеччини із амуніцією.

6 серпня на Мукачів поїхали Олександр Лупашко і Микола Панчишин. Їхали через Київ. Так розрахували час, що якраз зустріли фуру і прямо з коліс придбали для наших бійців 6 комплектів амуніції. Взяли кевларові шоломи, наколінники, налокітники, тактичні рукавиці та інше. Усе високої якості, за стандартами Бундесверу. Бійці, які вже побували на лінії вогню, розповідають, що такі, здавалося б «дрібнички», як рукавиці та наколінники, в бою допомагають не гірше за бронежилет. На війні другорядних речей не буває!

– Від Городища до Мукачева 970 км, ми дуже поспішали, потрапили якраз на стройовий огляд зброї та амуніції, – продовжує Олександр Лупашко. – На плацу, перед відправкою до нового місця служби, вишикувалися 2 тисячі бійців! Нікого сторонніх не пропускають! Я підійшов до генерал-майора, відрекомендувався. Пропустили нас завдяки моєму посвідченню депутата обласної ради та особистій наполегливості. Це треба було бачити! Біжимо по плацу, шукаємо наших хлопців. Я гукаю бійцям: «Слава Україні!» Нам хором, по армійському відповідають: «Героям слава!» Нарешті побачили своїх. Передали бронежилети й іншу амуніцію, дали гроші, щоб хлопці змогли придбати нормальні берці свого розміру. Передали продукти, гостинці, книги про Городище. Хлопці налаштовані по бойовому. Городищенське відділення, це два кулеметника і чотири автоматника. Командир відділення – сержант Віталій Петренко. Хлопці безмежно дякують за допомогу, передають привіт землякам. Генерал високо оцінив надійність привезених нами бронежилетів і шоломів.

На плацу були представники й з інших районів Черкащини. Вони просили, щоб Олександр Вікторович на рівні області підняв питання, що вони теж потребують допомоги. Якраз в ту мить зателефонувала голова обласної ради Валентина Коваленко. Олександр Вікторович передав трубку представникам Смілянського району, щоб могли особисто розповісти про свої потреби. Валентина Михайлівна уважно вислухала і пообіцяла обов’язково допомогти землякам, адже вона родом зі Смілянщини.
– Додому ми поверталися хоч і стомлені, але задоволені, що встигли, що вчасно привезли необхідне, – говорить Олександр Лупашко. – За важливу допомогу дякую підприємцям: Миколі Павленку, Олександру Єпіфанову, Андрію Назаряну, Віктору Савченку та багатьом іншим. На моє тверде переконання, потрібно ще більше активізувати зусилля, щоб допомогти нашим землякам-військовослужбовцям Адже 7 серпня до військового навчального центру у Львові поїхали ще 14 осіб з Городищини, днями відправляться ще 40 наших земляків. Придбати для кожного бронежилет, шолом та іншу амуніцію – обов’язок кожного з нас! Це ж не для параду або краси, а щоб зберегти життя і здоров’я наших захисників! Для того, щоб мобілізованим громадянам дістатися до місця призначення, транспортом забезпечив мій син Роман Лупашко – генеральний директор АТП-17147. Пальним допоміг директор СТОВ «Симиренківське» Віктор Осовітній та інші небайдужі люди. Для потреб армії також підприємство віддало два автобуси – «Ікарус» і «Турист». Моя сім’я робить усе можливе, щоб у цей вирішальний період допомогти захисникам Батьківщини. Закликаю це робити й інших! Можливості є у кожного, потрібне тільки бажання і почуття особистої відповідальності за майбутнє України. Сьогодні як ніколи актуальний заклик: «Усе для фронту, усе для Перемоги!»

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x