Головна > Суспільство > «Пишаюсь кожним побратимом, з яким воював»

«Пишаюсь кожним побратимом, з яким воював»


7-12-2017, 12:15. Размістив: Олеся Зінченко
Щороку 6 грудня в Україні відзначають День Збройних сил. Та останнім часом це свято для кожного українця набуло іншого значення. У часи неоголошеної війни справжні воїни піднялися на захист нашої держави й щодня, щохвилини захищають кордони України. Серед них і черкащанин Василь Соловйов. Для нього війна розпочалася ще з Майдану, потім – Крим. Коли ж ворог зайшов на східні області нашої країни, чоловік не зміг залишатися осторонь. Пішов добровольцем у зону проведення антитерористичної операції.
Сам Василь родом із Черкас. Закінчив школу №27, потім здобував освіту в Черкаському державному технологічному університеті, продовжував навчання в Одесі, в комп’ютерній академії ШАГ та в Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві. Попри те, що чоловік не мав військової освіти й не служив в армії, рішення йти добровольцем на фронт було усвідомленим.

«Пишаюсь кожним побратимом, з яким воював»


− Ще коли почалися події в Криму, ми з друзями пішли до військкомату, але нам говорили, щоб ми чекали. Тому ближче до закінчення 2014 року почав збирати документи й пішов добровольцем у зону АТО. Рішення моє було самостійним і я ні з ким не радився. Тому маму вже поставив перед фактом: йду на фронт. Не знаю, як вона все це пережила, але не докоряла мені й з часом змирилася, − розповідає старший солдат Василь Соловйов. − Потрапив у 30 окрему Новоград-Волинську Рівненську механізовану бригаду. Невдовзі потрапили під Дебальцево. Потім наш 5 батальйон перевели в 54 окрему механізовану бригаду й понад рік ми виконували завдання на Світлодарській дузі. Я − механік-водій БМП. У військових це як таксі. Якщо потрібно забрати солдат і перевезти на іншу точку, чи вивезти поранених – це моє завдання.
У цілому в армії чоловік був 2 з половиною роки, тобто майже від самого початку бойових дій. Зазначає, що тоді найбільше допомагали волонтери, які привозили практично все необхідне.
− Одяг і взуття мали своє. Те, що видавали, не можна було носити. Потім потрохи все налагоджувалося. Зараз, звичайно, зовсім інший рівень і озброєння, і забезпечення солдат, − розповідає Василь Соловйов. − Волонтери й від початку дуже багато допомагали. А зараз – і поготів. Пам’ятаю, часто телефонували, повідомляли, що приїдуть, і запитували, що привезти з найнеобхіднішого. Деякі волонтери, навпаки, лишали нам свій номер, щоб ми телефонували за потреби. Із місцевими жителями було по-різному: деякі підтримували й допомагали, деякі відкрито виявляли свою неприязнь. Проте наше завдання − захищати наші кордони й рідну землю. Із часом ті, хто нас не підтримував, зрозуміють, хто − свій, а хто – ворог.

Демобілізувався чоловік у травні цього року і почав займатися будівельною справою.
− Складно було відразу адаптувалися до мирного життя, почати жити, як до перебування на фронті. Під час першого року служби, коли приїжджав додому у відпустку, не міг змиритися з тим, що багато людей не розуміють, що в країні йде війна. Ламалися всі стереотипи щодо того, як повинно бути й як є, та з часом адаптувався й зрозумів, що наше основне завдання – захищати свою країну й не допустити, щоб ворог пройшов далі. І хоча зараз я не воюю, та мій фронт – тут, і моє основне завдання, та й мабуть кожного з нас, – будувати сильну країну заради прийдешніх поколінь, − підкреслює Василь Соловйов.
У зоні проведення АТО знайшов чоловік і справжніх товаришів та побратимів. Вони підтримують зв’язок, інколи зустрічаються. Василь зазначає, що пишається кожним побратимом, із яким служив, адже за той період служби вони стали однією великою родиною.
− Коли йшов на службу, я був переконаний, що повернуся, попри все. Із такою сильною вірою було легше служити, переживати деякі складні моменти, − підсумовує захисник.

Олеся Зінченко

Повернутись назад