Головна > Лев Хмельковський, RSS > У Черкасах розстріляли петлюрівців

У Черкасах розстріляли петлюрівців


27-12-2017, 22:09. Размістив: Олеся Безпалова
У Черкаському обласному архіві я читав справи фонду Р-5625, у якому зосереджені судові справи репресованих і потім реабілітованих черкасців. Серед них були колишні вояки Армії Української Народної Республіки, у документах НКВД називані петлюрівцями. Значна частина їх після війни 1918-1921 років була інтернована у Польщі, а потім повернулася, повіривши у амнестію, оголошену урядом СРСР у 1923 році. У наступні роки їх розстріляли. Підставою служила анкета Ф-21 для реєстрації колишніх офіцерів та чиновників «ворожих армій», у якій були вказані їхні військові звання та посади.

Справа 9071. За амнестією повернувся 1923 року з Польщі до Черкас Віктор Колосовський, спершу доброволець-козак Холодноярського полку ім. Байди-Вишневецького, потім у Кам’янці-Подільському учень школи гардемаринів, курсант юнкерського училища, хорунжий. У таборах перебував у Ланцуті, Вадовицях, Каліші. На допиті 9 вересня 1928 року слідчий Державного політичного управління (ДПУ) Кугно виявив, що В. Колосовський став священиком Української автокефальної православної церкви у селі Ксеварове. Батько його жив на хуторі Андріївка біля Золотоноші. Брати Володимир – лікар, Леонід і сестра Олена – вчителі, Микола жив біля батька. Свідок Семен Олійник розповів слідчому, що В. Колосовський намовляв людей проти позики державі, інший свідок чув провіщення В. Колосовського, що влада збанкрутує, бо у ній одні босяки. В. Колосовський на той час був важко хворий, але усе ж його розстріляв у Черкасах вночі 28 лютого 1930 року комендант ДПУ Стрельцов , а разом з ним Автонома Чучупаку, Семена Кулинича, Якова Калину, Кирила Кравченка, Миколу Лаптєва, Дмитра Строканя, Кирила і Якова Харченків, Івана Коломійця, Володимира Тимошенка, Івана Сагарду, після чого «трупи їхні були закопані на міському цвинтарі», що засвідчили сам Стрельцов, помічник прокурора і черговий відділу ДПУ (підписи останніх нерозбірливі).

Справа 2480. У Черкаській в’язниці 28 квітня 1938 року були розстріляні вісім мешканців Канева і довколишніхї сіл. Учитель «Просвіти» Григорій Здохненко і Макар Буряк були у війську Симона Петлюри, канівці Іван Філь, Макар Пужаєнко з Русалівки були у повстанських загонах («бандах Стадниченка і Трепета» - записав слідчий). Григорій Тимошенко був писарем гетьманської комендатури, а потім вояком полку Костя Гордієнка. Іван Щочкин був сотником у війську УНР. Екскурсовод на Тарасовій горі Сильвестер Дерево підтримував зв’язки з колишніми старшинами Армії УНР - членом Центральної Ради поручником Григорієм Вараввою (18 листопада 1937 року розстріляний у Черкасах), Кіндратом Хоменком і Петром Козаренком, які побували у польських таборах, а потім були репресовані. Сотник Андрій Письменко повів свою сотню у наступ на Золотоношу, потім на Прилуки, після поразки повернувся до Канева і пішов до повстанського загону Стадниченка.
Справа 1145 теж стосувалася канівців. За нею притягали до відповідальности 12 осіб. Їх розстріляли в Черкасах 10 травня 1938 року. Повстанців організував Петро Козаренко, який свого часу закінчив у Києві школу прапорщиків, воював у війську Симона Петлюри, був командиром підрозділу в 19-му полку дивізії Омеляновича-Павленка, восени 1920 року як сотник брав участь у боях з кіннотою Семена Будьонного під Могилевом. У свою сотню взяв брата Михайла Козаренка. З Польщі перейшов у Повстансько-партизанський штаб Юрія Тютюнника у Львові. З Пиляви походили вчителі Яків Лукієнко (теж з школи прапорщиків, сотник Єлисаветградського полку), Василь Голуб і Омелян Забій, з Полствина Гарасим Мандрика, з Ковалів вчитель Іван, Олексій та Андрій Порожні, з Малого Іржавця вчитель Іван Цимбал і священик Лука Кутовий, з Таганчі – Кіндрат Хоменко, який був сотником і комендантом станції Миронівка. У листопаді 1920 року повстанці з Пиляви і Полствина зібралися у Полствині на площі і рушили у Копіювату проти червоного загону Воєводина, прийняли бій. Свідком того бою був Олекса Зимоглядчик, а донос на повстанців написав Григорій Ковалик з Степанців.

У справі 9381 16 березня 1930 року були розстріляні черкасці Микола Крижанівський – служив у Цетральній Раді, потім був політкомісаром 5-ої бригади у Петлюри, Іван Давидовський – у часи Гетьманату столоначальник поліційного управління, за Директорії – секретар повітового старости, Марія Черкас – учасниця 8-го Повстанкому у 1923 році вже була засуджена до розстрілу, протодяикон Семен Галайда, Нечипір Балабан – за Гетьманату помічник командира «карального загону». Слідство виявило, що «лишки холодноярських повстанців» мали за мету повалити радянську владу і встнвоити владу УНР. Збиралися в Українській автокефальній православній церкві. Виготовили листівку Комітету дії з закликом: «Україна мусить бути незалежною, самостійною, народною республікою». Мали самопали, гвинтівки, вибухівку. У підпіллі були також лікар Кость Давидовський-Суденко, підрядник Федір Чопенко з Соснівки, селянин Андрій Голега з Геронимівки, фельдшер Кирило Олексенко з Білозір’я, ревізор Микола Гаудич, реєстратор ЗАГСу, колишній петлюрівець Володимир Бутовський, бляхар Ісак Зарубенський, лікар Амосова-Івакина, інспектор страхування Панас Тихонов з Чигирина, Євгенія Титаренкова з церковного хору, бухгалтер Михайло Борисов, тесля Михайло Зінченко, петлюрівець Єфрем Ткаченко, які засуджені до позбавлення волі. Яків Паїс і Роман Задувайло були звільнені. У 1930 році розстріли ще не були повальними.

Справа 1979. Серед учасників Української військової організації (УВО), розстріляних в Уманській тюрмі 27 листопада 1937 року, був Григорій Власюк. Його засудили до страти за участь в УВО у 1928 році, але розстріл замінили на ув’язнення, після відбуття якого він перейшов у Польщу, служив у контррозвідці С. Петлюри і повернувся з антирадянською літературою, був затриманий між Шепетівкою та Коростенем, утік з потягу й пішов до Польщі. Вдруге він прийшов в село Чемериське 29 серпня 1930 року і в грудні 1930 року був затриманий і засуджений до страти з заміною на 10 років неволі. У 1937 році були страчені також секретар сільської ради Тимофій Пономаренко і вчитель Яків Колесник-Маняк з Чемериського.

В архіві є й інші подібні справи, які чекають на дослідників.
Повернутись назад