Головна > Володимир Даник, RSS > Ще… у тому столітті!

Ще… у тому столітті!


12-02-2018, 10:01. Размістив: Олеся Зінченко
То що ж таке література взагалі? І поезія зокрема… І чи потрібно сучасній людині, такій стурбованій і такій знервованій, це з’ясовувати?! Мабуть, потрібно. Бо на думку Алли Мамайсур, подвижника на бібліотечній ниві, у літератури… свій об’єм позитиву. Щоправда, мову вона вела у той день не про літературу взагалі, а про творчість конкретного українського письменника зокрема. Письменника нині сущого і активно діючого. І це не дивно, бо і назва творчого вечора, де Алла брала активну участь, була такою – «Незбагненна таїна слова…».
Природно, що у читачів не могло не виникнути питання – а чия ж це таїна слова… така незбагненна?! Хоча відповідь була б очевидна – саме черкаський письменник Іван Дубінін був у центрі уваги і читав написане власноруч. Автор, що встиг «натворити» немало і у ліричному, і у гуморо-сатиричному напрямках! До того ж медик за професією. Спочатку лікар-терапевт, а тепер і… лікар-нарколог. Уявляєте, який це потужний лікувальний фактор! Наприклад, хтось не знає міри у вживанні чогось високоградусного. А тут йому і кажуть – хильнеш зайвини, прийдеш до медичної установи лікуватися… А там – гуморист! Кожен відразу ж замислиться – а чи варто так ризикувати!

Ще одна думка, висловлена письменником жартома на цьому вечорі, думка, яка запам’яталася:
– Іноді я себе перечитую…
Ну, якщо вже автор сам себе перечитує, то читачам усе ж варто щось ним написане – таки прочитати… Щоправда, це не надто вже легка справа, враховуючи надмірну дозованість тиражів письменників українських взагалі, а гумористів зокрема.
Отож Іван Дубінін… Хто він і звідки, і що саме встиг «натворити»?! І які ж саме йому, як кажуть деякі з наших співгромадян, вдалося спекти… блін… літературні млинці?! Ну, млинці дуже різні… Але привабливі на смак!
Народився Іван Дубінін, як він сам це повідомив читачам – ще… у тому столітті. Народився на Донбасі, на Луганщині. А за двадцять років до того, як там запалало, переселився на Черкащину. Ось бачите які вони, поети-пародисти, далекоглядні і передбачливі, яка у них гостра інтуїція – ще ніде нічого, а вони вже діють і розсудливо, і рішуче. Таким би людям не літературні пародії творити, а міністерством оборони керувати б… Ну, не тепер… А до початку відомих подій.

Починав Іван свої літературні пошуки з лірики. Лірики російською мовою. Потім пародії… вже українською мовою… Гумористична проза… Детективні романи… Жартівливі вірші для дітей… А далі – що?! Ну, ви не повірите… знову лірика! Але вже українською…
Знаємо Івана у першу чергу, як гострого, зубастого поета-пародиста. Він і тепер про пародію не забуває. І потужна недавня публікація у журналі «Склянка часу» хороше тому підтвердження.
Оскільки і автор цих рядків полюбляє жанр пародії, то треба сказати, що ми з Іваном обмінялися кількома «компліментами» у цьому жанрі. Згадується такий випадок. Це було років п’ятнадцять тому. У мене мав бути творчий вечір. Телефоную Івану – мовляв, є ідея. Одна з пародій Івана була написана на мій вірш, що є піснею. Отож на вечорі ми з Іваном, дуетом, заспівали цю пісню. Щоправда словами до неї послужив уже не мій вірш, а текст написаної Іваном пародії. Експеримент удався, виконаний новотвір аудиторії сподобався. Навіть була думка звернутися до книги рекордів, щоб уточнити – а чи зміг хтось устругнути щось подібне ще до нас. Але до цього так і не дійшло. Бо творимо не для дешевої слави, а заради вогню натхнення і заради утвердження наших духовних цінностей! А хіба ж ні?!

Магія письменницького слова – це ж велика сила… Особливо коли це автор по-справжньому цікавий читацькій аудиторії, а не якийсь там сіренький за змістом, але галасливо-бюрократично розкручений фігурант літературного процесу!
Мало спекти, м’яко кажучи, непогані на смак літературні млинці! Треба ще їх і елегантно подати. І у цьому поета підтримала дружна команда соратників – поетка Катерина Вербівська, поет Євген Савісько, прозаїк Тетяна Брукс. Іван Дубінін зміг виявити себе і у пісенному жанрі – його колега-медикиня емоційно і яскраво виконала під гітару одну з його пісень. Співали і бібліотекарі. Згадана вище бібліотекиня-подвижник Алла Мамайсур не тільки співала сама, а і зуміла загітувати до себе в дует керівницю бібліотеки-філіалу, де відбувалася творча акція. Але спочатку був потужний психологічний вплив на аудиторію – Алла пояснювала читачам, що і репетицій було мало, і що співати нібито не дуже готові, а потім дует (а далі… і тріо, бо приєднався ще і Євген Савісько!) заспівав так, що – заслухаєшся! І при цьому було важко зрозуміти, хто кому з співачок більше підспівує – підлегла начальниці! Чи навпаки…
Поетичне натхнення – свято для автора… А щоб зробити плоди цього натхнення святом для всіх, потрібні зусилля хоча б кількох людей. І ці зусилля – не були марними!
А далі приведу власний вірш, написаний з легкими іронічними нотками. Вірш про непрості лабіринти творчої долі. Вірш і про Івана Дубініна, і про себе самого, і про багатьох колег-спілчан, талановитих рядових письменницької гвардії. Бо справжньою нашою силою є те, що ми – у єдиному строю!

МЕЛОДІЯ (Іронічне)

Ну, а життя – така мелодія…
Як вам література вироком,
Знайдеться місце для пародії,
Ну та і, певна річ, для лірики!

Хоч будні вам важкими грозами
І зорями мрійливо-ранніми,
Та потім черга вже за прозою,
За детективними романами!

А потім… так, хвилею щирою…
(Що ж зробиш, як така мелодія!)
Сяйливим цвітом… звісно ж… лірика!
Хоч не забута і… пародія.

Повернутись назад