Головна > Борис Юхно, RSS > Старовіри: бізнес-еліта дореволюційних Черкас

Старовіри: бізнес-еліта дореволюційних Черкас


16-05-2018, 14:30. Размістив: Vlad
Коли б вас зацікавило питання, хто в нашому місті років зі 100 тому мав найбільші статки, я б наважився відповісти – євреї, які тримали практично усю торгівлю та охоче кредитували населення, місцеві грабарі-підрядники та старовіри, яких ми не зовсім коректно інколи називаємо старообрядцями, адже справа тут не в обряді, а таки у вірі. На загал знаємо про них небагато. Ще зі шкільного підручника історії пригадується бояриня Морозова, яка хрестилася двома пальцями та, можливо, статті Василя Пєскова «Таежный тупик» в газеті «Труд» на початку 1980-х про знайдену геологами у саянській тайзі родину старовірів Ликових. А хто вони, чому розпорошилися по світах, як потрапили, зокрема, у Черкаси – те вже мало кого обходить, позаяк ми наперед переконані, що таких було мало, тож і залишити по собі нічого великого не могли. І в цьому місці – перша хиба: до 1917 року в 45-тисячних Черкасах мешкало понад 6 тисяч старовірів.

Старовіри: бізнес-еліта дореволюційних Черкас


Хто вони?
В середині ХVІІІ століття патріарх Никон в угоду цареві затіяв велику церковну реформу: почали виправляти церковні тексти, змінювати вікові обряди, інакше хреститися та таке інше. Звісно, що не всі православні сприйняли новації, адже не розуміли їх природи. Вони залишилися у старій вірі. Мовчазний супротив очолив протопоп Аввакум, за що його спочатку заслали в Пустозерськ, а помордувавши 15 років, у 1682-му за царським указом спалили живцем. Тисячі старовірів добровільно пішли за Аввакумом: акції самоспалення набули катастрофічних масштабів. Ще сотні тисяч «вірних вірі» подалися геть з проклятої землі і левова частка їх опинилася в теперішній Україні, менше – в Білій Русі та землях Балтії.

Наш люд зустрів прибулих відсторонено. Коли прийшли – значить біда погнала, нехай собі живуть. Лиха від них немає, працюють як одержимі, не пиячать, навіть люльки бородані не палять. А що дивакуваті трохи, що діточок в них по п’ятнадцятеро, а то й двадцятеро – то їхнє діло.
Поселилися вигнанці здебільшого в херсонських степах, лісах Чернігівщини та на Подніпров’ї, тобто у нас тут: кому що старі місця нагадувало. З роками звиклися між собою місцеві та чужинці, і хоч не родичалися, але господарювали разом і по-сусідськи плече підставляли, коли скрута.
Аж у 1905 році цар «пробачив розкольників» невідомо за які гріхи та височайше дозволив повернутися в лоно матушки-Расєї. Старовіри дружно послали його куди подалі (тут я, правда, не певен, може вони не матюкалися) і залишилися там, де нікого не обходить, скільки на твоєму хресті кутів. Образа світських і церковних вождів імперії була настільки глибокою, що лише в 1971 році (!) на Помісному соборі РПЦ зі старовірів зняли анафему. Утім, їх самих це мало цікавило.

Старовіри: бізнес-еліта дореволюційних Черкас


Віра ділу не завада
Можливо, що саме за всі муки та гоніння Всевишній щедро винагородив старовірів хистом до примноження капіталів. Та є цьому й суто земне пояснення: ті люди дуже багато працювали, нічого не витрачаючи на втіху і взагалі все таке, без чого в цьому житті можна обійтися. А ще жили єдиною спільнотою, в якій не було місця чварам і недовірі. Жоден будинок старовіра не мав замка, а грошові відносини в межах общини не практикувалися. Зате у зносинах із зовнішнім світом – навіть дуже: на середину ХІХ століття серед київських купців першої гільдії 52,5% були старовірами. Це вже пізніше, і знову-ж – з помсти, Микола І почав стимулювати проникнення в столиці губерній єврейського капіталу, сподіваючись знищити розкольників економічно. Але справді ділові люди завжди порозуміються: дві спільноти просто поділили сфери економічних інтересів. Зрештою, і зі старообрядцями, і з «новообрядцями», по-своєму розібралися більшовики, але вони вже не переймалися богословськими нюансами.

Оскільки Черкаської губернії не існувало, на прикладі сусідніх – Київської та Полтавської, можемо дізнатися, які виробництва та промисли майже повністю контролювалися старовірами. Насамперед – будівництво та внутрішнє оздоблення помешкань з використанням дерева, адже вправніших столярів, ніж вони, годі було й шукати. І «краснодеревщиками» старовірів називали не тому, що вони працювали винятково з цінними породами деревини, а тому, що меблі та елементи інтер’єру в їхньому виконанні були дуже красивими, тобто «красними». Наступні галузі – маслобійна, екіпажна, свічна, щетинна, парусинна (не вітрильна, то інше), пір’яна, рукавична, канатна, панчішна, шкірообробна. Особлива стаття прибутків – бджільництво та виготовлення вуликів і рамок, в цьому ремеслі зі старовірами ніхто навіть не намагався конкурувати.

Конкретно у Черкасах вони утвердилися ще й у таких справах, як інтенсивне городництво – тобто не «щось, та й виросте», а за всіма правилами аграрної науки, виноградарство – перші виноградники були розбиті в районі теперішнього єврейського цвинтаря та на тамтешніх схилах Дніпра, фруктове садівництво. Промисловий напрям теж не залишався осторонь. Цей люд мешкав переважно на старій Митниці, тож там знаходились і виробництва, цегельне та деревообробне. Ще старообрядці вважалися найкращими в місті пічниками.

Звісно, община мала свої церкви, школу, інші громадські споруди. Вона жила хоч і своїм життям, та дуже делікатно вписаним у сталі норми й традиції. Сім десятиліть повної гармонії різних народів в межах одного міста – це Черкаси середини ХІХ – початку ХХ століть. Історія зберегла прізвища тих, хто колись знайшов тут нову землю для себе і батьківщину для своїх дітей та онуків: Воронцови, Яковлєви, Малишеви, Риндіни, Сергєєви, Соколови, Каурови...
Повернутись назад