Головна > Борис Юхно, RSS > Наша філармонія (Пам’яті Сергія Фурсенка)

Наша філармонія (Пам’яті Сергія Фурсенка)


5-07-2018, 16:58. Размістив: skalugna
Минулого вівторка фасад будівлі черкаської філармонії прикрасила меморіальна дошка на честь одного із її авторів Сергія Михайловича Фурсенка. Товариство архітекторів згадало Майстра та його роботи, серед яких чимало знакових для міста.
Наша філармонія (Пам’яті Сергія Фурсенка)
Свого часу мені пощастило розпитати іншого автора – Леоніда Степановича Кондратського, «як все було», і це таки цікава історія. Напевне, нагадати її зараз буде доречно.

Комплекс будівель філармонії з’явився на місці дореволюційного двоповерхового будинку з функціями «мотелю» та заїжджому дворі при ньому. Там переважно ночували селяни, які приїздили в Черкаси аби поторгувати на базарі, який був поруч - це де тепер Соборна площа. За таким призначенням ділянка кварталу частково використовувалася аж до утворення області: там залишали коней і підводи, у яких можна було трохи подрімати чи перекусити. Бо ще й на початку 1950-х згадана площа офіційно була «Базарною». А картини веселого гармидеру при торжищі навіть без старих кінофільмів уявити можна. Коли молодим не дуже вдасться, то перечитайте «ярмарковий» розділ гоголівських «Вечорів...» Дарма, що там про великий базар першої чверті ХІХ століття, в основі й через 120 літ мало що змінилося.
Наша філармонія (Пам’яті Сергія Фурсенка)
Принаймні, значно менше, ніж за кілька років після 1954-го. Велике село Черкаси несподівано стало обласним центром, а згідно першого генплану його розвитку та місцина мала перетворитися у адміністративно-культурний простір. Вже 1 червня 1955 року виконком облради на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 14 травня ухвалив рішення про створення Черкаської філармонії. Під егідою облкульту в неї увійшло кілька музичних та співочих колективів. Згодом наповнювати існуючі та створювати нові почали через конкурси, в яких брали участь виконавці з багатьох міст України.
Довгенько такі колективи виступали на усіх існуючих сценах міста: в драмтеатрі, який тоді знаходився на місці теперішнього краєзнавчого музею біля Пагорба Слави, в Будинку офіцерів на Свердлова (Вишневецького), у клубах заводів та фабрик. І ось він, 1961-й: рік, у якому «було відкрито обласну філармонію».
Сьогодні в довідниках та інтернеті ви неодмінно натрапите на цю дату. Однак, мене довго дивувало, чому ані у краєзнавчій літературі, ані в поштових листівках тієї пори немає її зображення. І не лише тієї: і через 5, і через 10 років - немає. Не могло такого бути, адже об’єкт такої значущості фотографи й видавці не проігнорували б, бо все нове зразу йшло «в тираж» як доказ колосальних успіхів соціалістичного будівництва. Та й настільки я розуміюся на архітектурних стилях, скляний фасад «першої» філармонії - почерк вже другої половини 1960-х, а до цього архітектурні візитівки міста споруджувалися в стилі псевдокласицизму: теперішні Будинок ОДА - облради, обласне управління Нацбанку, Художній музей. І з’ясувалося, що в 1961 році високе начальство лише задекларувало наміри будівництва обласної філармонії. Тоді, власне, й слова цього щодо нашого об’єкту не використовували, бо на 55-й сторінці історико-архітектурного нарису Сергія Кілессо «Черкаси», виданого аж у 1966 році, читаємо: «На вулиці Урицького виростають конструкції кіно-концертного залу - цікавої за задумом сучасної споруди, де можна буде проводити вечори відпочинку, бали, готувати спектаклі, проводити заняття гуртків художньої самодіяльності, влаштовувати лекції. Автори проекту - архітектори С.Фурсенко, Л.Кондратський, інженери А.Стеценко та Е.Царенко».
Наша філармонія (Пам’яті Сергія Фурсенка)
Тож хронологію будівництва довелося з’ясовувати безпосередньо у одного з авторів проекту Леоніда Степановича Кондратського. Він завітав до редакції з кількома фотографіями та коротко і ясно пояснив ситуацію. І коли переповідкою - діло було так.

Наприкінці 1950-х за основу майбутньої будівлі взяли типовий проект клубу на 400 місць. При чому, оскільки своєї проектної організації у Черкасах не було, розробляли його спеціалісти з Очакова. Очевидно, без чітких вказівок, відтак і бачення перспективи, адже щойно клуб звели, як його довелося переробляти. До 1963 року він існував без фойє: відвідувачі потрапляли прямо в кулуари з вулиці Карла Маркса (Дашковича). На Урицького (Хрещатику), там, де красиве фасадне приміщення філармонії, рядочком стояло зо три чи чотири типових черкаських хати, що вікнами впиралися у вулицю.
Парадна частина закладу зводилася в 1964 - 1968 роках. Також в цей час повністю реконструювалися внутрішні приміщення: їх адаптували вже конкретно під стандарти філармонії. До 700 місць збільшили глядацьку залу, збудували малу та репетиційні, оркестрову яму, ресторан, евакуаційні виходи. кімнати персоналу і т.п. (це на папері так собі - «т.п.», і достатньо, а насправді філармонія таки не клуб, і підступності чекали на кожному кроці. Скажімо, залу-то збільшили, але з’ясувалося, що якість акустики у старій і новій відрізняються так само, як 400 відрізняється від 700. От тобі й маєш нову гризоту...)
У 1967 році автори, як каже Леонід Степанович, «приступили до інтер’єрів». Показує кілька світлин того, у що втілилася їхня новаторська праця. Вражає. І насамперед тим, що вони ще тоді побачили дизайнерські тенденції далекого майбутнього. Підвісна стеля, «точечне» освітлення, використання металевих елементів «дзеркального типу»: тут все, що нині, майже через 50 років, бачимо у солідних офісах. Чи не фантастика?

Скляним фасадом філармонія дивувала місто до 1987 року. А потім за приписом пожежної інспекції її зачинили «на рік, максимум півтора». І звісно, ніхто не попередив, що йдеться про півтора роки на Юпітері, що дорівнює 16-ти земним.

Кажуть у таких випадках - «здається, ніби учора...» Штамп зі шкільних лінійок міцно сидить у голові, але тут він на своєму місці. Справді, ніби учора відкривали «нову» філармонію, реконструкція, а фактично - будівництво якої тривало з 1987 по 2004 рік, а бачимо, що відтоді минуло вже 14 літ!
А проектували нову філармонію усе ті ж Сергій Фурсенко та Леонід Кондратський. І тут вже архітектори, не скуті концепцією «передових авантардних форм», видали справжню класику. Утім, і зі старим приміщенням у більшості земляків старшого віку пов’язані теплі спомини…



Повернутись назад