Безутішний материнський плач, молитви священиків, сотні людей і багато-багато квітів. «Дяді більше нема, дядя загинув», – пояснює якась жінка з натовпу своїй маленькій дитині…
3 жовтня у Корсуні-Шевченківському поховали воїна-добровольця АТО Романа Сокуренка.
Боєць з позивним «Сокіл», захищаючи батьківщину на Сході України у складі батальйону «Азов», під час бою 10 серпня отримав тяжке поранення в живіт. Сокіл з усіх сил мужньо тримався за життя. Його намагалися врятувати в українських шпиталях, а на початку вересня відправили на лікування до Німеччини. Однак ураження, завдані розривною кулею, були несумісні з життям і 23 вересня Роман Сокуренко помер у військовому шпиталі в місті Ульмі.
2 жовтня його тіло привезли у Корсунь-Шевченківський, де на в’їзді в місто, на блок-посту, його зустріли друзі Романа, аби віддати належну шану Соколу та з почесним супроводом проїхати за ним до його рідного дому.
3 жовтня сотні корсунців прийшли попрощатися з Романом Сокуренком, українським солдатом-Соколом, спершу на його рідному подвір’ї, а потім скорботна процесія попрямувала до Спасо-Преображенського храму. Чин поховання здійснив протоієрей української православної церкви Ростислав Било. 
Потому біля храму відбувся траурний мітинг.
Провести героя в останню путь приїхали голова Черкаської обласної державної адміністрації Юрій Ткаченко та громадська активістка Тетяна Чорновол, чоловік котрої загинув саме в тому бою, коли було поранено Романа Сокуренка.
Про це «Новій Добі» повідомили в Корсунь-Шевченківській РДА.
Звучало багато слів про те, що Роман – справжній патріот, відважний воїн, тож світлі спомини про нього назавжди збережуться у пам\’яті його земляків.
Похоронна процесія, в якій взяли участь кілька сотень людей – військовослужбовців, родичів, городян – пройшла вулицями міста. Поховали героя за бажанням його матері Тетяни Перетятько на центральному цвинтарі біля його дідуся і бабусі.
Кожне покоління українців має свою плату за незалежність рідного дому – України, кожен громадянин має вибір: або відняти, або примножити незалежність: хто молитвами, хто інтелектом, хто фізичною працею, а дехто – власним життям. Роман Сокуренко зробив гідний вибір справжнього Героя.
А Герої – не вмирають. Вони – навічно залишаються в наших серцях.
