У зв‘язку з подіями на сході України канівські лісівники цього року відмовились від святкування свого професійного свята, обмежившись нагородженням кращих працівників.
А їх – справжніх професіоналів своєї справи та досвідчених фахівців, за словами директора Канівського лісгоспу Олександра Ігнатюка, у колективі не бракує. І головне, що сьогодні – це згуртована команда однодумців, яких об’єднує спільна благородна справа.
– П\’ять років тому я став керівником доволі «розхитаного» колективу, але я завжди вважав, що досягти успіху можна лише завдяки згуртованості всіх працівників – від простого робітника до директора. За останні роки штат працівників лісгоспу оновився, у колектив влилося багато ініціативної молоді. Проведена велика робота, і ми вже можемо спостерігати її результати: цього року нам вдалося наростити обсяг реалізації на 10%, зросла продуктивність праці. А головне – наш колектив став справжньою командою, яка вірить у свою справу, – зазначає керівник лісгоспу. – Бо найцінніше багатство лісгоспу – люди, що творять і плекають ліс.
Про це «Новій Добі» повідомили в обласному управлінні лісового та мисливського господарства.
Головний інженер Державного підприємства Канівське лісове господарство Микола Романенко – лісівник у другому поколінні. Його батько Микола Степанович – ветеран Канівського лісгоспу – присвятив лісівництву 37 років життя, більшість з яких пропрацював у Степанецькому лісівництві. Микола Романенко, наслідуючи приклад батька, працює в Канівському лісгоспі вже 16 років. Після закінчення Київського національного аграрного університету розпочинав кар’єру на посаді помічника лісничого, за рік став інженером лісництва…
– Існує думка, що працівники лісу майже завжди байдикують, – розповідає Микола Романенко. – Насправді ж, професія лісівника складна, адже нам потрібно розбиратися в багатьох сферах господарства, які, здавалося б, нічим не пов\’язані з лісівництвом. І те, що ця професія – суцільна романтика – теж хибна думка. Адже крім того, що лісівники перебувають серед природи, вони працюють у будь-яку погоду – і в мороз, і в спеку, до того ж, сама по собі їх робота фізично важка. А така спеціалізація, як звалювальник лісу – взагалі вважається найбільш травмонебезпечною після шахтарів. Для нашої професії важливі такі якості, як кмітливість, наполегливість, працелюбність і навіть холоднокровність. Але головне, все ж, не це. Головне – це любов до того, що робиш.
Інженер лісових культур Інна Жила працює в Канівському лісовому господарстві 8 років. Дівчину з Харківщини до Канівського лісгоспу привело кохання: перебуваючи в Києві на курсах підвищення кваліфікації інженерів лісу, вона познайомилася з канівцем Валерієм.
– Мій майбутній чоловік, корінний канівчанин, запросив мене працювати до Канева в місцевому лісгоспі, де сам працював на той час, – розповідає Інна Жила. – Тоді переді мною постав вибір – повернутися до рідної Харківщини, або бути поруч з коханою людиною. Як бачите, перемогло кохання, – посміхається дівчина.
Змалку прищепити любов до лісу, а пізніше й обрати професію лісівника дівчині допомогла її мати, яка працювала майстром лісу в Харківському лісництві. На запитання, чи важка професія лісівника для тендітної жінки, Інна розповіла, що, не дивлячись на складнощі, постійне перебування на ногах за будь-яких погодних умов та небезпеку, ця професія за 8 років не перестає її захоплювати:
– У лісівники йдуть тільки за покликом душі. Любов до природи перемагає певні страхи – адже наша робота буває небезпечною. Якось у бучацьких лісах навіть доводилося чути, як виють вовки – тоді, пам\’ятаю, ми зі співробітником добряче злякалися. Та все ж, найбільше екстриму отримуєш на крутосхилах канівських лісів, у прірвах, де немає мобільного зв\’язку. Але все це тільки підігріває інтерес до роботи, адже наше покликання – зробити все, щоб ліси не зникали, захищати права безмовної природи. Тому так шкода, що люди часто забувають про значення лісу і не бережуть його.
Провідний інженер охорони праці Канівського лісництва – Олег Майченко – ветеран галузі лісового господарства. Його стаж лісівника – 42 роки, 37 з яких Олег Іванович присвятив роботі в Канівському лісництві. Олег Іванович народився на Тернопільщині в родині вихідця із села Межиріч. Після завершення навчання в Івано-Франківську кілька років працював лісівником в російському Амурському краї, але любов до батьківської землі взяла гору й чоловік вирішив назавжди переїхати до Канева.
– У моїй родині я був першим лісівником, – каже Олег Іванович. – Самостійно обрав лісогосподарську галузь, бо з дитинства дуже любив природу. В серці закарбувалися чудові дні, коли, будучи школярами, ми з однокласниками допомагали лісівникам на Тернопільщині садити ліс. А оселитися на батьківській землі – Канівщині – вирішив, адже щороку приїздив на відпочинок до батьківської хати, ходив до могили Шевченка й закохався у цей край і ці ліси.
Працівники Канівського лісового господарства продовжують стояти на сторожі лісових багатств нашого краю. Ці люди віддані своїй справі, сповнені любові до природи, вони є справжніми творцями канівських лісів. Бачачи їх наполегливу працю, переконуєшся – наші ліси у надійних руках.
