У Черкаському державному технологічному університеті – цілих чотири команди КВН. І коли вони беруть участь в іграх черкаської ліги КВН, то кожна представляє певний факультет і виступає сама по собі. «На сцені ми – суперники і конкуренти. Але в житті ми друзі», – підкреслювали представники трьох команд, з якими пощастило поспілкуватися.
Досвід гри у них теж різний. Скажімо, Андрій Приходько з «Диких горобців» грає вже років з 15, ще з шкільної парти. А Юлія Горб з «Сільських магнатів» та Сергій Коваленко з «Чікаго» в КВНі всього років з два.
– У нас в універі проходив відкритий кубок ЧДТУ. Подивилися на інших – і собі закортіло. Підійшли після гри до Андрія Купчина, це теж корифей КВНу з Чорнобаю. Він нам усе розтлумачив і в грудні ми вже оформили існування власних команд, – розповідають Юля з Сергієм.
КВН-щик – універсальний солдат
Виявляється, щоб грати в КВН, нічого особливого не потрібно. Ну тобто це не гра на фортепіано, де треба мати хоч якусь іскру Божу, хоч би трішки музичного хисту. Сергій Коваленко переконаний, що в нього й почуття гумору майже не було.
– Я сприймав жарти, але так, щоб самому їх вигадати або цілу мініатюру написати – цього я не вмів. Але виявилось, що цьому можна навчитися. І це здорово, тому що на життя починаєш дивитися геть з іншої точки зору, – каже він.
Оскільки, як відомо, жарти для КВН вигадувати не треба – вони беруться з самого життя, то віднедавна Сергій і Юля живуть інакше: в гуртожитку і в маршрутці, на вулиці і в магазині, на заняттях і на вечірках вони шукають смішне і веселе, щоб потім перенести його на сцену і поділитися з усіма.
Саме так народилася найулюбленіша мініатюра «Сільських магнатів» – про першокурсника, який приїхав додому на кілька днів.
– Життя підкидає такі жартики, що самому ніколи не вигадати. Треба тільки навчитися їх помічати, – твердить Юля.
Тому жити самим КВН-щикам доволі весело. Але й важко. Бути КВНщиком означає бути універсальним солдатом.
– Почуття гумору, звісно, обов’язкове. Хоча б мінімальне, а там можна його розвинути. Друге, що потрібно для гри – це неабиякі фізичні сили. Гра, як не дивно, буває досить виснажливою, особливо напередодні виступу. Пишеш, вигадуєш, потім ставиш це на сцені, потім повторюєш безліч разів, щоб відшліфувати до блиску – поки не валишся з ніг, – розповідають жартівники. – Але, хоч це й парадоксально, це навіть у навчанні дивним чином допомагає.
Ще дуже потрібні акторські якості. Це вже коли стоїш на сцені: що б мініатюра була смішною для всіх, треба зіграти її так, щоб вона заграла всіма барвами.
– От Юля – чудова актриса, ви б бачили її на сцені, – з легкою заздрістю розповідає про колегу-суперницю Сергій. – Вона і станцює, і заспіває, і що завгодно утне.
Юля тільки всміхається: адже вона на сцені з першого курсу. В КВН прийшла на третьому, тож дійсно знає, що робити на сцені. А Андрій, той, за їхніми словами, настільки досвідчений, що викрутиться на сцені з будь-якої халепи і оком не моргне – глядач і не здогадається, що КВН-щик був на межі провалу.
– Слухаєш його – ну не жарт, а маячня якась, проте він виголошує її так, що всім смішно, всі регочуть, – ділиться Сергій.
– Натхнення не існує. Життя дає підказки, треба вміти їх почути. Але при цьому треба просто змусити себе сісти і писати сценарій наступного виступу. Буває, що перед самісіньким виступом показуєш цей сценарій редакторам (це такі досвідчені КВН-щики, Андрій Купчин, приміром), а вони тобі кажуть – це все туфта, ідіть бігом щось інше придумайте. Оце халепа! Потім виходиш на виступ, а сценарій не пам’ятаєш, бо ж він щойно вигаданий. Це такий адреналін, крутіше, ніж у спорті, – кажуть друзі.
Легше творити разом, переконані вони. Тобто всією командою. Той слово, той жартик – і пазл складається в єдине і феєричне ціле. Такий собі мозковий штурм в царині гумору. Але для цього треба, щоб команда складалася з однодумців, з друзів. Зібрати таку непросто, зате так добре, коли вона вже є.
– Тоді й муза з‘являється, коли є колективне бачення, – каже Юля. – А взагалі КВН-щик – це універсальний солдат, він повинен вміти все. Бувають же мініатюри суто музичні, звукові, або ж акробатичні номери – усе згодиться в нашому мистецтві жартувати. КВН – гра багатофункціональна.
КВН – це інтелігентний гумор
У Сергія та Юлі є певні табу. Приміром, вони не жартують на теми алкоголізму та наркоманії.
– По-перше, це ніби пропаганда зі сцени таких ганебних явищ, – кажуть вони. – А з іншого боку, алкоголізм – це ж хвороба, так? І наркоманія тим більше. Як же сміятися над хворими людьми? Та й навіщо, хіба інших тем бракує? Он над блондинками жартувати чи над ДАІшниками – це вічні теми, ніколи не вичерпуються…
Не люблять вони й політику. Тут дещо інша причина. «Телевізійні» гумористи (на їхню думку, та так воно й насправді) жартують про політиків та про впливових бізнесменів «на замовлення»: за це їм гроші платять. Таким чином, для одних це заробіток, для інших – своєрідна реклама або їх особисто, або їхньої фірми чи товару. Черкаські КВН-щики жодного зиску від політиків, хоч місцевих, хоч державних, не мають, тож про них і згадувати не хочуть. Єдиний виняток – це Кличко. Він поза конкурсом (років два тому, згадують жартівники, так само «в тренді» був Андрій Шевченко).
А ще КВН-щики відмовилися жартувати на тему військових дій на сході. Мовляв, війна – це геть не смішно. Нещодавно хтось з конкурентів просто під час гри на сцені запропонував питання на тему АТО. Усі команди, крім однієї, дружно відмовились відповідати: не тому, що не було що сказати, а через те, що сміятися над лихом, яке спіткало країну, просто язик не повертався.
Тож вдалий жарт – це поєднання «вічної» теми і злободенного тренду, а ще, на переконання обох, це інтелігентний гумор, без грубощів, вульгарності і хамства.
Не боятися бути смішними
Вийти на сцену – це вже непросто. Для декого це рівнозначно подвигу. А якщо тут перед чисельною аудиторією ще й кепкувати треба, і частенько – над самим собою, бо ж ти і автор, і виконавець, і бува, і прототип свого героя, – тут потрібна справжня мужність. Тому панує стереотип, що дівчатам з цим впоратися важко, бо хочеться їм чарівними бути, а не смішними.
– І зовсім ні, – заперечує Сергій. – Це хлопцям важче. Вони сором‘язливі, їм насправді важко глузувати, брати на кпини один одного. Може, вони того не показують, бо потайні, не хочуть зізнаватися у своїх слабкостях. Але справді соромляться і переживають про те, який вигляд мають з боку.
– А дівчата дуже навіть добре вміють над собою посміятися, – несподівано підтримує колегу Юля. – В Черкасах є команда «Кактуси» – вона суто жіноча. І дуже крута!
Обоє КВН-щиків визнають лише, що гумор має вікові особливості: те, що смішно студентам, може, не дуже зрозуміло старшим людям. І трохи прикро, що в КВН не грають викладачі.
– Може, вони бояться бути смішними, за свій авторитет переймаються. Як завтра спілкуватися з студентами, якщо сьогодні вони над тобою регочуть? – припускає Сергій. – Їм треба тримати дистанцію, а як її втримаєш, як стоїш на сцені поруч зі своїм студентом? Тому, мабуть, і не грають. Ні з нами, ні проти нас…
