Михайло Чурпіта з села Виноград на Лисянщині у свої 19 років уже встиг побачити й відчути на собі всі жахи війни: кількагодинні мінометні обстріли, коли щосекунди прощаєшся з життям, зруйновані будинки, спалену військову техніку і посічені осколками тіла бойових побратимів… Він – солдат-строковик багатостраждальної 72-ої окремої механізованої бригади, яка однією з перших у ЗСУ вступила в бій з озброєними до зубів терористами на східному кордоні України й зазнала великих втрат. Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».
– Ніколи не думав, що вестиму реальний бій, – зізнається Михайло. – Але вибору немає – ворог прийшов нас знищити на нашій землі, і пощади йому немає.

Він розповів, що нині стан армії набагато кращий, ніж на початку проведення антитерористичної операції. Хлопці набули досвіду, ліпшим стало й забезпечення. Якщо ще кілька місяців тому солдатам видавали майже бутафорні бронежилети і шоломи часів Другої світової війни, то нині захисне спорядження не гірше, ніж в інших арміях світу. І багато в чому це заслуга волонтерів, усіх небайдужих людей, які ладні віддати останнє задля перемоги.

– Неприємно лише, коли сидиш в окопі, а тобі телефонують знайомі й кажуть: «А я на морі (або на шашликах). А ти – дурень, що пішов в армію». Це послухаєш і думаєш: за кого воюємо, за кого гинуть наші хлопці? Патріотизму в таких людей побільшало б, аби вони побачили, як зараз люди живуть на Сході в тих руїнах. Адже багато з наших земляків навіть не можуть усвідомити того, що ворог, не дай Боже, може дійти й до нас.

На цій неоголошеній війні Михайло знайшов і втратив чимало справжніх друзів, рано подорослішав, навчився цінувати життя. Після призову в армію він більше року не був дома, не бачив мами й сестрички. Нещодавно на короткий час (після ротації) приїхав побути з ними. І… жодної ночі, каже, як не намагався, не міг спокійно заснути. Схоплювався після будь-якого різкого звуку, звично шукаючи рукою автомат. Після всього пережитого солдатові нелегко було звикати до мирної тиші, та й думками весь час він був далеко звідси, на війні, де хлопці тримали оборону, поки він відпочивав.

Михайло днями знову повернувся в зону АТО, де його, водія «віджатої» у терористів БМП (бойової машини піхоти), чекають бойові побратими повністю екіпірованим. Бронежилетом, шоломом, військовою формою і теплими речами його забезпечили у нещодавно відкритому в Лисянці Центрі підтримки військовослужбовців, куди передають кошти, продукти й речі жителі району.