«Нова Доба» звернулася до аграріїв із простим запитанням: «Які, на ваш погляд, треба розв’язати проблеми, щоб агропромисловий комплекс розвивався нормально й мав би хороші перспективи?»
І от що ми почули:
Петро Душейко, почесний голова асоціації «Незалежне об’¬єднання сільгоспвиробників Чорнобаївськог району, заслужений працівник сільського господарства»:
– Фінансисти кажуть, що гроші потребують тиші. Так само й сільське господарство потребує стабільності, спокою і миру – це найголовніше. Щоб не було цих доларових стрибків. Потрібне довготривале, на перспективу розроблене законодавство про… я навіть не скажу про підтримку, а про незаважання сільському господарству. Простіше кажучи, потрібні стабільні правила гри на аграрному ринку. Щоб сільгоспвиробник знав, що, плануючи бізнес, ці правила залишатимуться і наступного року, й надалі, й не будуть змінюватися в залежності від політичної кон’¬юнктури чи імені міністра сільського господарства. Село не терпить різких змін. Реформування – річ хороша, якщо воно передбачає еволюційну тенденцію. Але якщо вона занадто революційна… Згадайте: «Весь мир насилья ми разрушим до основанья», то я хотів би, щоб ми з кожним приходом нової влади не руйнували до основи те, що вже зроблено. Потрібна стабільність, ще раз підкреслюю. У мене є прохання до урядовців: хлопці, займайтеся всім, чим завгодно, тільки не сільським господарством. І зробіть так, щоб була висока зарплата в галузі освіти, охорони здоров’я, промисловості, транспорту, зв’язку. Бо якщо в людей з’являться гроші, то вони купуватимуть нашу продукцію! І все тоді буде добре!
Володимир Осадчий, голова фермерської агрофірми «Базис», с. Кочубіївка Уманського району:
– Проблеми не зникнуть, хоча я вам про них і скажу. Вони були й будуть. Одних позбуваємося, інші – додаються. Це безперервний діалектичний процес. А щоб працювати на селі, не треба вигадувати велосипеда, треба спуститися на землю й вуяти найкраще з того, що люди навчилися робити віками.
Олена Щербакова, технік штучного осіменіння, с. Червона Слобода Черкаського району:
– Треба більше молодих людей залучати в сільське господарство. Щоб молодь не соромилася йти працювати на такі підприємства, як ферма, свинарня. А так у нас переважно одні пенсіонери й працюють. Але для цього треба для молоді створити всі умови: це й зарплата, й житло.
Надія Шаповал, агроном СТОВ «Надія», с. Попівка Смілянського району:
– Найголовніша наша печаль – вартість пального. Хіба ми можемо його вдосталь закупити, якщо оце такі ціни пішли? Нам же треба доорати, а ми не можемо. А так само ціни на зерно, засоби захисту рослин, посівний матеріал! Це просто жах! Попробуй зараз вижити! Кредитів, слава Богу, не беремо, якось виживаємо самі. Тож головна проблема, яку вкрай необхідно вирішити, – цінова політика. Стабільності немає – от у чім біда!
Анатолій Безвинний, начальник радіологічної служби з мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи:
– Потрібне, перш за все, пільгове кредитування сільгоспвиробників. Тому що в провідних країнах Європи процентна ставка низька, а в нас же – у рази більша. По-друге, потрібно розвивати обслуговуючі кооперативи, стимулювати розвиток тваринницької галузі. Мається на увазі здача важковагової худоби, допомога в вирощуванні нетелів і передача їх фермерам. Безумовно, ціни на сільськогосподарську продукцію повинні бути такі, які б заохочували сільського товаровиробника, виправдовували б собівартість продукції і давали відповідний прибуток.
Людмила Тетьора, директор СТОВ «Світанок», с. Лебедівка Кам’янського району:
– Усі проблеми на селі витікають, перш за все, з цінової політики. Кожного разу, кожного року ми нічого не можемо наперед планувати, бо не знаємо, що й скільки буде коштувати. Нам у державі треба тільки зробити нормальні ціни на нашу продукцію, пальне, засоби захисту рослин, міндобрива… Оце головне. А ми й без допомоги держави зможемо хазяйнувати.
Юрій Чверкалюк, заступник директора сільськогосподарського підприємства «Степанки» Черкаського району:
– Я вже 40 років працюю в сільському господарстві. Й усі ці роки держава обіцяє звернути увагу на село. Але слова залишаються словами. А треба було б зробити так, як робиться в світі: дати дотацію на тваринництво. Бо якщо розвиватиметься тваринництво, то буде своя продукція, будуть робочі місця, й село оживе. Ще за радянських часів вода була дорожчою за молоко. І так з року в рік ця тенденція продовжується, диспропорція залишається. А тим часом село вимирає. Без дотацій вимре точно.
