У мене в друзях є один чоловік, з яким дружимо на Фейсбуці ще з часів Майдану. Зараз воює в добровольчому батальйоні «Айдар». Саме в нього на сторінці ФБ я побачив пост: «Хто б оце до нас з концертом приїхав?» Ми списалися, потім поговорили по телефону, обговорили можливість виступу. Він дав мій номер командиру підрозділу, з яким я надалі тримав зв\’язок і обговорював усі деталі. Командир сказав, що концерт треба робити оперативно, поки підрозділ перебуває в стадії очікування і не веде активних бойових дій. Я почав домовлятися з артистами. Це було непросто: одні не можуть фізично, інші бояться за власну безпеку. Зголосилися троє: музикант Олексій Хуторний та актори театру Наталка Мамалига та Юрко Прокопчук. Крім того, командир попросив по можливості привезти священика Київського патріархату (там з цим проблеми). Я пішов до церкви, поговорив з отцем Висилієм, який без вагань погодився. Транспортом забезпечила громадська організація «Блокпост». Волонтер на ім’я Володимир (дуже скромна людина, яка не хоче ніде «світитися») на власному транспорті відвіз нас туди й назад. Їхали до місця призначення 12 годин. Проїхали три блокпости, на яких перевіряли наші документи. Водій пожартував, що везе гуманітарну допомогу у вигляді артистів. У Луганській області життя наче завмерло. По дорозі не побачили жодної працюючої заправки, дуже мало цивільного транспорту. Проте в населених пунктах ніщо не свідчить про те, що поруч – бойові дії.
Зустріли нас добре. Я не пригадую більш вдячної аудиторії. Як говорили мені після виступу солдати: «Завдяки волонтерам, ми забезпечені усім, але так не вистачає подібних концертів!» Серед бійців люди різного віку (від 18 до 60 років) і професій. Переважно через професію бійці й отримують свої позивні: «Бухгалтер», «Механік», «Електрик», «Електронік», «Історик» і т.д. Основну частину підрозділу становлять активісти Майдану, є бійці, що пройшли Афган, армію, а є такі, що ніколи до цього не тримали зброю. Вчилися уже в бою. Приїхали з різних куточків України. Говорять різними мовами.
На стінах військової частини скрізь розклеяні дитячі малюнки, які привозять волонтери (ми також привезли малюнки від черкаських та смілянських дітей). Для солдатів дитячі роботи мають велике значення. Вояки навіть у бій ідуть з дитячими листами та малюнками в кишені під серцем. На удачу.
Багато спілкувалися з бійцями, знімали, фотографували… Але багато хто з добровольців «Айдару» просили не оприлюднювати інфу, адже вони приховують від своїх родичів те, де вони й чим займаються. Усі справжні патріоти, хоробрі та мужні. На війні стають філософами. Як сказав мені солдат зі Львова: «У мене трирічна донька. Я воюю за неї. Хочу, щоб вона жила у вільній країні. А смерті не варто боятися. На кожного – своя куля. Вона дістане тебе або на війні, або в мирному житті, якщо така доля».
Дійсно, там усе сприймаєш по-іншому, переосмислюєш багато речей, розумієш справжні цінності.
