Коли Діма вперше вийшов на велику сцену (а це була сцена Будинку школяра) і побачив перед собою 500 пар спрямованих на нього очей, йому здалося, що підлога тікає з-під ніг. Тепер, коли позаду виступи перед тисячними залами, сам дивується, чому тоді так запанікував. Справді, чому? Адже в руках був сценарій, до того ж, добре знайомий, бо сам над ним працював. Зараз десятикласник Золотоніської школи №1 Дмитро Кузьмінський почувається на сцені, як риба у воді. Адже він – якщо не організатор, то учасник більшості міських заходів для шкільної (і не тільки) молоді. Ближче познайомившись із життям цього жвавого хлопчини, від якого просто ви¬промінюється позитивна енергія, розумієш, чому ним так хваляться в міському Будинку дитячої та юнацької творчості. Діму не треба просити, організовувати на проведення зустрічей, концертів, змагань, він сам кого хочеш організує.
У сім’ї Миколи Олексійовича та Олени Володимирівни Кузьмінських Діма – єдина дитина
– Колись я думав, що це добре. Все для мене, все мені одному – і ласка, й увага, і подарунки. Як тільки я не виріс егоїстом? – роздумує Дмитро. – А тепер, коли мої старші товариші залишають дім, а за ними сумують молодші братики та сестрички, пишуть їм ласкаві есемески, то я думаю, що краще б і я не був одною дитиною в тата-мами.
У школі й поза школою при найменшій можливості Діма в гущі друзів і товаришів. Брати участь у будь-яких змаганнях і конкурсах – це так здорово! Але найкраще в мистецьких. Коли читаєш зі сцени, а тебе слухають, затамувавши подих – це таки добре. Як був менший, то думав: «Який я молодець, у мене ви¬йшло» чи щось таке. Бо так говорили і дорослі. Тепер декламує те, що самого хвилює і що пропускає через серце. Найбільше любить ліричні вірші. А віднедавна ще й патріотичні. «Сучасних авторів», – уточнює. Бере участь у конкурсах читців, часто перемагає. Наприклад, у конкурсі «Творчість Шевченка – очима дітей» був серед переможців на міському рівні. Говорив з черкаської сцени на обласному – «Шлях до Тараса». Але найбільше запам’ятався торішній українознавчий фестиваль «Сонячні пелюстки», що проходив у Харкові. Там золотоніська команда, де не останню роль грав Дмитро Кузьмінський, так оригінально й поетично розповіла про своє місто, його видатні місця і знаменитих людей, які тут народилися чи працювали, що покорила журі й здобула перше місце. Діма ж не тільки набрався вражень, але й перезнайомився з багатьма та запозичив собі багато цікавого. Це після Харкова придумав чергову масову гру для школярів усього міста, визначивши її як «Диско-батл». До того брав участь у інтелектуальних: «Брейн-ринг» з участю школярів і дорослих, або «Що? Де? Коли?» На цей раз хлопець вирішив, що зробить танцювально-розважальне змагання, до якого залучить команди з усіх семи шкіл міста. «Диско-батл» захопив шкільну молодь, і команди на змагання виставили всі школи. Дарма, що перемогла не його перша, а третя школа, наш організатор все одно був задоволений, що його ровесники провели час, не бездумно його вбиваючи, а весело і з користю.
Невже наш герой не відвідує бари?
– Чому ні? Іноді ходжу, коли день народження в друзів, – каже Дмитро.
Але пити він любить каву. А ще любить дружити зі старшими за себе. Каже, що товаришує з півтора десятками дорослих. Та чим старшим стає, тим вужчає коло друзів. Зате добрих знайомих – багато. Друзі – це ті, з ким не тільки приємно проводити час, а кому можна відкрити душу, хто вислухає і зрозуміє. Як Максим Джулай і Юля Олексенко. Вони такі різні. Максим неговіркий, любить спорт і мотоцикли. Із чудовою співрозмовницею Юлею Діма дружить з дитсадка, і кращого супутника в поїздці до театру годі й шукати. А головне – обоє друзів справжні. А ще так добре запросити на каву маму. Можна й на домашню кухню. Виговоритися до глибини душі й почути, що вона скаже.
Як і всі ровесники, Дмитро проводить час і в Інтернеті. Годину щодня, більше немає можливості, якщо це не канікули. Ні про які ігри не йдеться. Він і тут є лідером своєї спільноти у соцмережі, де відбувається обмін думками на цікаві теми. Якось обговорювали один з проектів Нового каналу. Журналісти каналу зацікавилися юними інтелектуалами, і кількох із них, у тому числі й Кузьмінського, запросили в гості. Так познайомився з Машею Єфросиніною, Ольгою Фреймут та іншими. Було цікаво все: екскурсія, ознайомлення з роботою редакції, фотосесія зі знаменитостями, дружня розмова за чаєм. Ці зв’язки тривають досі, з вітаннями і сувенірами на свята. А ще, якщо Дмитро вирішить учитися на журналіста, рекомендація Нового каналу йому гарантована. Все можливо. Адже комунікабельний характер юнака весь кличе його в гущу людей і подій. Він – організатор і ведучий багатьох міських молодіжних заходів. Крім уже згаданих, це «Козацькі забави», «День закоханих», патріотичні читання і свята книги та інші. До створення їхніх сценаріїв теж докладає і знань, і старань. Брав участь у виборах молодіжного мера міста як кандидат. Щоправда, не переміг, але не розчарувався, посада заступника його цілком влаштовує. У Діми купа планів і задумів як краще організувати дозвілля молоді міста, «щоб усі дружили і не було агресії». У планах – активізувати волонтерську роботу. А ще – створити інтернет-лігу золотоніської молоді, щоб можна було своїми проектами ділитися і брати цікаве від інших.
А як же навчання, ЗНО, яке не за горами? Діма оптимістично заявляє, що треба справлятися і всьому знаходити час. Мама його трохи іншої думки. Каже, що громадська робота таки впливає на навчання, і хоча син не відстає, вона хотіла б, аби навчанню було присвячено більше зусиль. А з іншого боку – за сина радіє: можливо, це і є його покликання?
Ніна ВЛАСЕНКО
