Головний редактор Тетяна ОЧЕРЕТЯНА

100 номерів у 2014 році – 10 рядків підсумків роботи редакції

Підбиваючи підсумки цього року, хотілося відзначити низку подій, зовнішніх та внутрішніх чинників, які вплинули на наше видання, його зміст і настрій. Що з того вийшло – коротко й стисло. Адже не лише рік, іноді й усе життя можна вмістити в одне речення чи слово. І нехай у всіх нас воно буде – любов!

1 – Любов і повага читачів – наша міцна основа й мета діяльності. Наша газета і сайт «Нова Доба», дитяче видання «Новачок» – це все для вас і про вас, шановні черкащани!

2 – Підтримка інвестора для потужного старту та втілення всіх задумів. Щиро дякуємо за розуміння і мудрість!

3 – Постійний зворотний зв’язок. – Ваші листи та дзвінки, любі читачі, дають натхнення, наштовхують на роздуми. Інколи ваша гостра критика чи, навпаки, щира похвала стають ідеями нових рубрик, нових тем чи публікацій. Пишіть, дзвоніть, заходьте! Ми завжди раді всім вам!

4 – Комерційна реклама. Дякуємо всім партнерам за підтримку та співпрацю! Сподіваємося, що наступного року ми продовжуватимемо спілкування.

5 – Політична реклама. Ми єдині, хто жив цього року без «джинси». Це непросте досягнення, але ми спробували жити по-новому. Вийшло! Пишаємося!

6 – Постійні відрядження по Черкащині. За рік побували у 84-х населених пунктах. Нові знайомства, нові герої, долі, проблеми. Наш край – це найпрекрасніше місце на землі з найбагатшою історією та найнеординарнішими людьми!

7 – Пішли в декрет та народили три наші чарівні колежанки. Ми дбаємо про ріст населення і створюємо атмосферу любові та доброзичливості в колективі!

8 – Робота прес-центру. Проведення інформаційних марафонів «Вибори – 2014», «стрімів» (прямих ефірів), ряду прес-конференцій політичних, громадських об’єднань, зустрічі з діячами культури, письменниками. В амбітних планах – створення …, ні це наразі секрет. Поживемо – побачимо.

9 – Виступили інформаційними партнерами цілої низки проектів (безкоштовно!). Ми не можемо бути просто газетою, ми повинні займати активну життєву позицію та виконувати соціальну місію.

10 – Війна. Біль, сум, подвиг і незбагненне прагнення до волі й незалежності. Нові герої – воїни, волонтери. Мужні, щирі, прості. Низький їм уклін.
Усміхніться, побажайте найближчим людям щастя і добра в новому році. Віри всім та надії в завтрашній день! Здоров’я, щастя, миру всім нам!

Лариса КУКОБА,
відповідальний секретар:

Для «Нової доби» 2014 рік став роком спокою, стабільності й упевненості в завтрашньому дні. Ми дуже надійно закріпились на медійному просторі області. Попри все вдалось не лише втримати давнього передплатника, а й здобути прихильність нових читачів. Нам є для кого писати, творити. Спільна робота ще більше об’єднала, згуртувала колектив. Адже кожен новодобівець усвідомлює, що авторитет здобути важко, але ще важче його підтримувати, особливо в наш непростий час. Донести до читача інформацію, розповісти про події, людей, історію краю, а ще – допомогти, підтримати, роз’яснити – незмінні принципи нашої роботи. Їх давно оцінили й підтримали наші читачі. І 2014 був щедрий на спілкування з шанувальниками «Нової Доби». Нам пишуть листи: люди довіряють свої таємниці, розкривають сторінки життя, просять поради чи роблять зауваження… Щирі, сповнені тепла і вдячності листи надходять з усієї області. А це найприємніша і найвища нагорода за нашу працю. «Я у вівторок і четвер зранку вже чекаю «Добу», як когось із рідних», – сказала мені передплатниця. Приємно таке чути, але разом із тим і відповідально – ми маємо виправдати надії своїх читачів. А для цього «не вигадуйте нічого, а залишайтесь такими, як є: справжніми й близькими до людей», – порадив наш давній шанувальник із Маньківщини. Саме так ми вже й почали планувати газету на наступний рік. І якщо зазирнути на нашу «редакційну кухню», то готується тут багато цікавого, корисного, пізнавального, а ще, як завжди, приємні сюрпризи для передплатників.

Володимир БЕЗУГЛИЙ,
кореспондент:

– Кожен черговий Новий рік за якимось там гороскопом означають якоюсь твариною – чи то хижою, чи то домашньою. А я оце вродився таким, що в гороскопи не вірю й досі. Бо не збуваються ж вони! То ми живемо, чи будемо жити під оберегом Коня, Тигра, Змії, Крокодила, Вівці чи ще якоїсь звірини, яка буцімто дасть нам і ті, й інші блага. Звісно, кожен хоче, щоб наступний рік видався щасливішим за попередній. Але при чому тут звірята? Не в них же справа. Справа в людях, які живуть під оберегом Сонця!
Мені й досі невтямки: як у наш цивілізований вік люди можуть знищувати одне одного? Хіба й досі не дійшло до цієї найрозумнішої істоти на планеті, що живе вона всього лиш один раз? Іншого ж не буде! Нам випав просто унікальний шанс. То хіба не краще повсякчас дбати про свою домівку – малесеньку пилинку в безмежному космосі під назвою Земля, ніж знищувати її й самих себе?
Я щасливий, бо живу, щодня топчу цю планету, прошкуючи від дому до роботи. Тішуся з того, що в мене є й дім, і улюблена робота, й велика родина. Але я не хочу, щоб ішли на війну мої рідні. Бо війна – це страшне зло, це неприродно, ненормально.

Надія БІЛОУС,
кореспондент:

– Минув 15-ий рік моєї роботи в «Новій Добі». За цей час наша газета стала для мене невід’ємною частиною мого життя, живою істотою, до того ж розумною, бо говорить словом, словом друкованим.
Спілкуватися друкованим словом нам доводиться з тисячами читачів, серед яких дуже багато наших вірних шанувальників ще з часу заснування газети. Вони вже не уявляють свого життя без «Доби», тому часто пишуть, телефонують, де нас хвалять і критикують, пропонують щось нове й, звісно, просять допомогти, розібратися. Тому для мене на першому місці наш читач. 2014 рік подарував мені зустрічі з цікавими й неординарними людьми. Це й Іван Юхимович Крамаренко, учасник Корсунь-Шевченків¬ської битви, й молодий фельдшер із Кам’яного Броду Володимир Ганчевський, це й постраждала під час Революції Гідності Ольга Галушко й переселенці зі Сходу країни – сім’ї Мельників та Кузьмінових, це й затятий рибалка Олександр Нечаєнко й прикута до інвалідного візка 27-річна Ольга Міщенко… Запам’яталися й відверті розмови з Валентиною Коваленко, Романом Василиною, Любов’ю Величко, Василем Євичем. Вразила розповідь голови правління ЧБО ЛЖВ «Від серця до серця» Наталії Несват.
Як оптиміст і романтик від прийдешнього року чекаю чогось доброго й незвичайного, цікавих історій і людей, наповнення нашої читацької аудиторії й головне, щоб більше ніколи «Нова Доба» не виходила з першою чорною шпальтою…

Катерина КРУТІХІНА,
офіс-менеджер:

– Минулий рік пробіг зовсім швидко. Ніяких визначних подій чи крутих поворотів долі зі мною не трапилось.
Улюблена робота, дім, друзі – все, що потрібно людині для щастя.
За 2014 рік познайомилася з багатьма людьми, побачила багато гарних місць на Черкащині, удосконалювала свої навички на роботі.
У 2015 планую не зупинятися на досягнутому, працювати над собою, розвивати свої здібності. Сподіваюсь у наступному році на приємні сюрпризи, подорожі та здійснення мрій.
Усьому нашому колективу бажаю успіхів, здоров’я, терпіння та бажання жити й творити цікаву та улюблену читачами газету «Нова Доба».
З Новим роком!

Алла ЖАБІЦЬКА,
менеджер рекламного відділу:

– Минулий рік був дуже насичений подіями. 2014 рік – рік кардинальних змін у моєму житті. Я закінчила навчання та стала на шлях дорослого самостійного життя.
Вважаю себе щасливчиком, оскільки відразу після отримання диплома отримала хорошу роботу, потрапила в дружний і згуртований колектив. Звісно, були певні труднощі (та й зараз, звичайно, є), але мені кожен у редакції готовий допомогти – підказати, наштовхнути, порадити.
Завдяки людям, з якими зараз працюю, я набуваю досвіду, стала впевненішою, познайомилась із багатьма цікавими особистостями.
Наступного року планую продовжувати розвивати навички, вміння, постараюся повністю реалізувати себе на робочому місці. Дуже вдячна за підтримку й довіру всім людям, які працюють зі мною, а особливо велика вдячність хорошому керівнику і наставнику, яка виявила терпимість до моїх перших промахів і дала таку можливість відчути себе частинкою маленького дружного колективу, «новодобівцем».

Валентина БАЧИНСЬКА,
спеціаліст відділу верстки та дизайну:

– Озирнутися назад і покопирсатися, що вдалося, як жилося, чому так сталося, або, як я кажу, «звідки ноги ростуть» – це завдання саме для мене. Яким для мене був рік? Різнобарв’я почуттів. На початку року події в країні краяли серце і тривога за майбутнє поглиблювалася. Дякуючи Богу, маю улюблену роботу, яка потребує постійного удосконалення навиків. Щоразу намагаюся зробити якнайкраще, іноді бувають і невдачі. І тут хочеться подякувати всьому нашому колективу, який саме в такі хвилини особливо підтримує і не дає розкиснути.
В особистому плані події, що сталися в моїй сім’ї (захворіла мама), дуже мене засмутили. І тут я вдячна друзям і колегам, які в цей час мене підтримали – морально і матеріально.
Став приємним сюрпризом колективний похід на творчу зустріч з Адою Роговцевою. Враження глибокі. Акторка розвідала про те, що близьке кожному з нас. Я ледь стримувала сльози й зрозуміла, що розкисати не слід, а треба триматися і йти далі, незважаючи на незгоди. А насамкінець особливо розчулив подарунок колеги: книга Ади Роговцевої «Свидетельство о жизни» з її особистим підписом. Так збіглося, що саме ці слова глибоко запали в душу й вирвали мене з глибин туги.
У творчому плані намагаюся рухатися вперед. Можливо, не все вдається, але відчуття правильного напрямку, здається, не втрачаю. Це відчутно, коли знайомі, які передплачують нашу газету, акцентують на чомусь увагу, і мене вельми тішить, що і я доклала до цього зусилля. Головне – щоб ми й надалі були цікаві нашому читачу, а це показник того, що наша праця приносить користь і дає позитивні результати для інших, про що свідчать численні листи до редакції.
Миру і добра нам усім!

Світлана СОБОЛЬ,
корреспондент:

– Цього року мені випав цікавий досвід опинитися «по той бік». Маю на увазі, що не я брала інтерв’ю і не чіплялася з запитаннями до людей, а навпаки: мені довелося відповідати. Усе трапилося тоді, коли після вибуху на АЗС в Переяславі-Хмельницькому я опинилася в районній лікарні. (До слова, дуже вдячна тамтешнім медикам, які нас рятували, і особливо Віктору Парамонову, головлікарю Черкаського обласного онкодиспансеру, – це був єдиний черкаський лікар, телефон якого я згадала в тому шоковому стані. І він одразу прийшов на допомогу. А ще вдячна своїм колегам, які примчали по мене до Переяслава).
Так от, буквально за годину після вибуху до лікарні злетілося безліч журналістів – місцевих і з Києва. Телеоб’єктиви, фотокамери, диктофони-мікрофони, запитаннями так і сиплють, один одного перебивають… А я лежу на лікарняному ліжку й навіть поворухнутися не можу. Згадалося, як ми з колегами чемно пропонуємо своїм респондентам, особливо жінкам, поправити зачіску, підфарбувати губи, перш ніж їх фотографуватимемо. А мене медсестричка тільки ввечері взялася розчесати, з волосся сипалися пісок і дрібне каміння на подушку… Та то дрібниці. А от відповісти на запитання, коли ще й сам толком не усвідомив, що трапилося, – справді важко. В голову приходять тільки заїжджені штамповані фрази, які геть не передають суті.
Коротше кажучи, я стала по-іншому дивитисяь на людей, які бояться журналістів. Наче й раніше не грішила нетактовними запитаннями, а тепер і поготів намагаюся їх формулювати якомога коректніше. Просто побувала в їхній шкурі…

Алла КРАВЧЕНКО,
літературний редактор:

— Рік, що минає, для багатьох із нас був і певним переломним етапом у житті, і спонукав прозріти, дещо усвідомити й переоцінити. Я в цьому сенсі не виняток. Бува, прокинешся зранку й ледь опановуєш себе в такій доволі незвичній реальності, в яку з дня на день приходили все нові й нові факти, події, розуміння.
Були здобутки, і я за них неймовірно вдячна долі, оскільки вони є доречними й заслуженими. Були втрати, і вони, на жаль, інколи неминучі. Що шокує найбільше, так це різність людських думок, розбрат, примітивність поглядів і банальна, а то й ганебна поведінка. А вражає й додає снаги, зміцнює дух відкрите спілкування з новою генерацією творчих особистостей, науковців, військових, управлінців, підприємців, пересічних свідомих громадян. Акумулюються й істинно жіночні та материнські почуття. Тішить і те, що довкола шириться взаємна повага, розуміння. Вчимося-таки шануватися! Дійшли й до цього.
Від року прийдешнього передусім чекаю завершення безглуздої війни (вона завжди безглузда й хижа в руках, які жадібно тягнуть усе на свій бік). Годі вже проливатися крові солдатській! Годі паразитувати на совісті й мужності тих, хто є у цьому світі Людиною з великої літери! А буде мир, то буде й пісня інша.
Хочеться й надалі бачити поряд усіх рідних, друзів, знайомих, колег, просто хороших людей. Мріється, аби Україна виборсалась із тенет несправедливого й до болі надокучливого полону поневірянь. Тож без усілякого пафосу, цілком щиро й сердечно зичу собі й кожному українцю, кожній родині неймовірного щастя, світла, радості й процвітання. Бути добру!

Владислав БЕДРИНЕЦЬ,
кореспондент:

– Якби мене попросили одним словом описати 2014 рік, то це була б «надія». Мільйони людей від Заходу до Сходу зустріли минулий Новий рік з новим світлом у зневірених душах і серцях. Надія і віра в те, що довгоочікуване світле майбутнє таки прорветься в наше життя, ширяла своїми обпеченими в полум’ї революції крилами над головами всіх свідомих українців. Та й несвідомих теж. Уперше за багато років люди почали говорити правду у вічі. А що вже казати про журналістів?! Можливість писати, розповідати, показувати те, що хочеш, як хочеш і коли хочеш, просто п’янила. Мені судилося бути одним із тих, на чиїх очах хиталися і розвалювалися трончики місцевих князьків, які звикли вершити долі одним помахом керівної руки. Втім, нерідко разом із ними практично неконтрольована хвиля народного гніву змітала із заслужених посад і справді гідних людей, ставлячи на їхні місця випадкових малопридатних до цієї роботи особистостей. Таке не забувається ніколи. Думаю, як і для багатьох українців, для мене саме цей рік розділив життя на «до» і «після». Хочеться вірити, що наступний буде не менш багатий на події, але хай вони будуть виключно позитивними.

Світлана ЛАЗОРЕНКО,
редактор газети «Новачок»:

– Протягом 2014 року мені пощастило бути редактором єдиної в області й однієї з небагатьох в Україні дитячих газет «Новачок». Це був дуже насичений і непростий період, адже створювати якісний продукт для дітей доволі складно. Малеча, на диво, вибаглива, та й конкурувати газеті з сучасними комп’ютерами-планшетами важко. Та все ж нам вдалося знайти своїх постійних маленьких читачиків. За цей рік ми разом на сторінках видання зізнавалися, як любимо свою Україну: до редакції надійшли сотні листів із яскравими малюнками і розповідями про рідні села й міста. А ще разом із черкаською малечею готували цікаві й дуже зворушливі сувеніри-талісмани до Нового року для воїнів АТО й дітей на Сході.
За цей рік переконалася, що немає нічого кращого, ніж працювати з дітьми й для дітей. Адже і в них можна багато чого навчитися: бути безкорисним, уміти радіти найменшим дрібницям, щиро дивуватися. Та й просто бути щасливим сьогодні і зараз, не шукаючи для цього великих причин, а лише тому, що випав сніг і небо по-особливому блакитне. Тож у Новому році хочеться побажати нам усім цієї дитячої мудрості: попри все, що б не відбувалося в країні, політиці, економіці, цінуймо життя, кожну його хвилину, бо воно неймовірно прекрасне…

Ольга РЕШЕТНІК,
керівник відділу реклами:

– У кожної людини є свої звершення, які вона досягла своїм зусиллям і якими пишається. Байдуже, чи це Президент, чи маленька дівчинка. Адже наше головне досягнення в житті – це доповнювати свій життєвий шлях добрими вчинками, правильними рішеннями. Ніколи не зупинятись і не опускати руки.
Нехай ваші досягнення відповідають вашим надіям і очікуванням. Прагніть кращого – і станете кращими, досягайте тих висот, про які мрієте. Адже все вийде, якщо до цього впевнено йти!
З Новим роком!

Наталія ЩЕПАК,
начальник відділу верстки та дизайну:

– Цей рік був перенасичений емоціями й подіями. Також було кілька доленосних зустрічей, що допомогли мені пізнати новий шлях у творчості, який я давно шукала. Тепер я нарешті від своєї роботи отримую задоволення. Гадаю, це стане моєю другою професією. Довелося багато працювати й опанувати нові навички в роботі, але це доволі цінний досвід.
А ще моя тяга подорожувати відкрила для мене два абсолютно протилежні (в усьому) куточки нашої прекрасної країни. Я побувала на Заході та Сході України. І остання поїздка наштовхнула мене на роздуми й навіть переоцінку багатьох речей. Дякувати Богу, мою родину не спіткало горе, яке торкнулося багатьох українських сімей.
У 2015 році продовжуватиму розпочаті справи і в роботі, і в навчанні. Маю мету, яку неодмінно здійсню! Бажаю всім миру, добра, мужності, терпіння й розвитку!

Олеся ЗІНЧЕНКО,
кореспондент:

– 2014 для мене видався багатим на події та емоції. Як і більшість українців, не залишилася осторонь тих страшних подій, що відбуваються в країні. Тому не змогла повноцінно радіти хорошим моментам у своєму житті, коли поряд гинуть твої однолітки, а Україна вся в сльозах.
Та все ж найважливішою і найрадіснішою подією цього року для мене стало закінчення університету, адже тримаючи диплом магістра в руках, відчула в собі стільки натхнення й бажання працювати, реалізовувати свої ідеї в життя та досягати поставлених цілей.
Цього року я познайомилася з професією журналіста, яка в результаті подарувала мені чимало позитивних емоцій, цікавих знайомств, корисної інформації. Дуже привітно й тепло мене, зовсім недосвідчену, зустріли в «Новій Добі» головний редактор і весь колектив. Власне, від них я й навчаюся тонкощам і особливостям цієї професії. Не можу не поділитися найбільшими емоціями, які переповнювали, коли вперше в газеті з’явилася замітка, написана мною, стаття на першій сторінці та й інші матеріали. Робота в газеті подарувала також багато цікавих знайомств із політиками, освітянами, культурними діячами, спортсменами та багатьма іншими.
Не люблю щось загадувати наперед, а тим більше планувати, тому плани на наступний рік окреслюю досить абстрактно: хочу навчитися й досягти чогось більшого в професійному плані. Ну звичайно, і надалі продовжувати займатися в ансамблі танцю «Черкащанка» й дарувати людям народне мистецтво. Головне, щоб у нашій країні нарешті запанували мир і спокій.

Віталій СІМЧЕНКО,
водій:

– Найприємніша подія цього року – народження другого внука Тимофія. Заради дітей і внуків варто жити. Всі ми живемо на цьому білому світі, щоб бути корисними і потрібними комусь.
Найнеприємніша і найнепотрібніша подія цього року – війна на Сході України. Сам воював в Афганістані, і з власного досвіду знаю, що таке війна. Найцінніше – це людське життя. Все можна відтворити: гроші, будинки. Людське життя неможливо. І ніхто не має права позбавляти життя дітей, батьків, матерів, дружин. Назавжди запам’яталися слова десятирічного хлопчика, які він сказав на похоронах свого батька. Цитую дослівно: «Не потрібно мені ваших нагород і почестей, мені потрібен тато живий».
Я гарно вчився, й в мене були хороші й нормальні вчителі. Навчили мислити і аналізувати події та вчинки. Свої і чужі. Доки не закінчиться війна, не буде щастя на цій землі. Доки ми не навчимося чути, розуміти, поважати один одного, нічого хорошого не вийде.
Написав, можливо, банальні й стандартні слова, але мене так навчили, і в моєму віці переконати у зворотньому важко. Миру, чистого неба над головою в Новому році.