Отакі вони – брати-близнюки Томіленки: завзяті, непосидющі, легкі на підйом, веселі, компанійські, в міру гамірливі. Василь і Андрій Григоровичі вкупі з усіма новодобівцями почуваються якщо не родичами, то принаймні дуже близькими друзями. Бо ми є давніми шанувальниками їхнього співочого таланту, а вони – нашого, журналістського.
Інформує власний кореспондент «Нової Доби».
Нещодавно відомі не лише на Черкащині, а й далеко за її теренами самодіяльні артисти повернулися з Буковини, де перебували на запрошення Чернівецького прикордонного загону, якому виповнилося 70 років. Особливо милим серцям обох братів було це запрошення – виступити з концертами, адже в пору своєї офіцерської юності один очолював 8-у прикордонну заставу цього загону, а другий – 9-у.
Пройнявшись молодечим запалом, брати Томіленки дали концерти не лише в «своїх» заставах, а й у інших. А тоді їх запросили з тією ж, концертною місією, і в смт Путилу, яке розташоване в дуже мальовничому куточку Карпат, високо в горах. «Карпатіше не буває! – кажуть брати. – Їхали понад Черемошем і через Черемош. Ой, що ж то за річка гарна! Словами не описати!»
По приїзді в Путилу брати аж дещо розгубилися, бо їм здалося, що приїхали невчасно. На майдані зібралося стільки люду, що вони подумали: це зустрічають, певно, Президента України чи якогось чиновника трохи нижчого рангу. З’ясувалося: їх!
– Коли під час концерту ми дізналися, що в залі сидить ота сама Марічка, про яку Михайло Ткач написав однойменну пісню, ми заспівали її для неї, – розповідає Василь Григорович (чи, може, Андрій – досі ніяк не можемо розпізнати!). – Миловидна, гарна жіночка Марічка так розчулилася!
– Як тільки не обзивали нас на сцені: і заслуженими, й народними артистами! – додає Андрій Григорович (чи, може, Василь). – Ми здивувалися: чому так? А люди нам кажуть: «Ви ж до народу ближчі, бо народні сюди не приїжджають». Після концерту ми дізналися, що за останні чотири роки в Путилі ніхто не виступав. Окрім оце нас – чужих, заїжджих.
Не відпускала публіка так просто черкаських артистів, тож їм, себто гурту «А ми удвох», довелося побувати з концертами у ще кількох населених пунктах Закарпаття. І неодмінно їх супроводжував успіх. А наостанок відбувся концерт у Чернівецькій обласній філармонії. Під час свого двотижневого творчого вояжу брати То¬міленки завели нові знайомства з тамтешніми поетами й композиторами, які пообіцяли (й уже деякі виконали свої обіцянки) написати для черкаських співаків нові пісні.
Тільки в останній день перед від’їздом додому Василеві й Андрієві вдалося побродити Чернівцями, згадати молодість.
А перед цим брати Томіленки давали благодійницькі концерти в Смілі, Корсуні-Шевченківському, Полтаві, Житомирі, Одесі, на Львівщині. Лише на Черкащині завдяки цим концертам було зібрано 70 тис грн для бійців АТО, а за межами області – понад 100 тисяч.
