Прихід до влади “нєудобопомінаємого” (за Т.Шевченком) президента, нинішньої жорстко вертикальної влади ПР, викликав також жорсткі (навіть жорстокі) дії по відношенню до опозиції, до усіх, хто не згоден долучатися до впевнених кроків регіоналів до Пакращі. Я вже неодноразово на цьому блозі зупинявся на прикладах свавілля влади, усіх її гілок – від міліції, прокуратури, судів і до дій депутатського корпусу місцевих та Верховної рад. Нещодавні події на Євромайдані, як на мене, повинні вже б стати останньою краплею терпіння українців. В усіх регіонах України проходять свої євромайдани, пікетування місцевих органів влади, управлінь та відділків МВС, прокуратури.

Та щось не вселяє впененості у поширенні дій спротиву, не повстає наше суспільство у широких масштабах проти свавілля влади. Звичайно, що більшість українців під об’єктивними причинами просто приховує своє побоювання, страх залишитись без роботи, бути переслідуваним цією владою за свої протестні дії. А дарма…

Справа в тім, що такі протестні дії в притул до повстання за відстоювання своїх конституційних прав, своїх громадянських прав, чітко прописані у Конституції України. Також, що є не менш головним, такі дії передбачає і Загальна декларація прав людини ООН, прийнята ще в далекому 1948 році. Україною цей документ ратифіковано у 1995 році.

Порушення громадянських і людських прав в Україні з боку владних структур за усі двадцять років її Незалежності, а особливо з часу приходу до влади Партії регіонів, набули настільки масовий характер, що вже сьогодні стає необхідним вжиття невідкладних заходів, спрямованих на відновлення цих прав у повному їх обсязі усіма можливими способами, методами, діями.

При цьому важливо враховувати, що відновлення громадянських і людських прав у нашій державі, яка за словами речників Партії регіонів та її лідерів Януковича, Чечетова, Єфремова, Герман прагне стати повноцінним членом європейського співтовариства, неможливо зробити ні за допомогою української правоохоронної системи, включаючи суди, оскільки вони самі є джерелом порушення цих прав, ні за допомогою представницької влади. До речі, Україна посідає одне із перших місць за кількістю звернень громадян до міжнародних судових інституцій з проханням про захист їхніх порушених прав.
В українському законодавстві передбачено єдиний механізм відновлення прав за даних умов.
Це – повстання.
Обґрунтуємо тезу юридично.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України».

У преамбулі Загальної декларації людських прав, яка є складовою частиною української правової системи, вказано: «…беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення».

Відповідно до п. 5 ст. 55 Конституції України: «Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань”.

Тим самим українське законодавство визнає як право на повстання, так і вимушеність та необхідність повстання як останнього засобу захисту українськими громадянами своїх прав. Важливо відзначити, що українським законодавством не регламентується розмір території, на якій виникає і здійснюється повстання, тобто право на повстання може бути реалізовано як в масштабі України, так і в масштабі окремого села або ж міста. Наявність даного права не суперечить Конституції України, позаяк перелік перерахованих в Основному законі прав (ст. 22) не є вичерпним (“Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними”). Вкажемо, що громадянам України, які реалізують своє невід’ємне право на повстання, не може бути інкримінована ст. 109 Кримінального кодексу України («Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»), — оскільки право на повстання реалізується не з метою повалення чи насильницької зміни конституційного ладу, а, навпаки, з метою його збереження.

При розгляді питання про право на повстання, важливо згадати конституційні норми про те, що є найвищою цінністю Української держави і хто є джерелом влади в Українській державі.

Ст. 3 Конституції України говорить: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед Людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Іншими словами, Конституція втрачає сенс, якщо в Україні відбувається підміна її найвищої цінності, якщо система української державності не буде орієнтована на користь її громадян, на реалізацію їхніх прав і свобод. Усі органи державної влади зобов’язані визнавати, дотримуватися і захищати права усіх громадян України.

Далі, ч. 2 ст. 5 Конституції України вказує: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». Оскільки джерелом влади є народ, то систематичне порушення прав і свобод громадян України державними органами є незаконним привласненням і захопленням влади, що належить народові, посадовими особами державних органів.

У п. п. 3,4 ст. 5 Конституції України говориться: «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу». Система беззаконня, яка тепер існує в Україні, створена і постійно підтримується розстановкою відповідних кадрів на ключових постах і напрямках. Мета цієї системи – забезпечити розширення фактичної влади чиновників шляхом порушення ними законності. Якщо примусити українських чиновників дотримуватися законності, то їхня реальна влада зменшиться, як мінімум, у десять разів.

На жаль, ця система беззаконня підтримується насильством, а саме – шляхом використання правоохоронних органів як репресивного апарату, що дає підстави стверджувати: привласнення і утримання влади в України здійснюється чиновницьким апаратом за допомогою насильства.

Згідно з українським законодавством, народ має право на повстання лише при наявності підстав у вигляді порушення його прав. При цьому має бути очевидним, що ці права фактично не захищаються і не оберігаються владою закону.
Виходячи з вищевикладеного приходжу до висновку: цю інформацію зараз необхідно якомога ширше доносити до нашого населення. Люди повинні бути обізнані про свої права та впевнені у правомірності захисту своїх прав.