Останнім часом на поверхню суспільних обговорень спливла давня українська дискусія щодо провокаторів. Певно всі знають, що 1 грудня 2013 року було Народне Віче Євромайдану і того дня відбувся цілий ряд подій, з яких найнеоднозначніше оцінюється спроба штурму будівлі Адміністрації Президента на Банковій. Хочу поділитися і своєю суб’єктивною думкою.
Так сталося, що зараз головним провокатором, особистим другом Медведчука, Суркова і ще купи нечисті, а також організатором акції на Банковій зроблено лідера «Братства» Дмитра Корчинського. Особа його дійсно є неоднозначною.
Відразу зізнаюсь, що як гуманіст і людина, яка вдягає камуфляж виключно для зручності, (адже не секрет, що більшість зручних речей придумали спочатку для військових) я з симпатією ставлюся до Дмитра Олександровича.
Принаймні, як до поета і літератора так точно.
Сам я, в силу низького коефіцієнту хоробрості і авантюризму, далі київських мітингів нікуди не їздив, тому не можу коментувати авантюри Провідника УНСО в 90-х роках, хоча багато хто з унсовської «олд скул» з ностальгією згадують ті часи. Але вже тоді його звинувачували у роботі на КДБ, потім ГУР (не плутати з ГРУ) і СБУ, потім ФСБ і т.д. В той же час чомусь досі ніхто не знайшов його КПРСівського партквитка чи ще чогось такого, що вже є дивним. З боку Кремля лунали звинувачення у підтримці напівкримінальних військових угрупувань типу «Мхедріоні» в Грузії чи участі у війні на боці уряду Республіки Ічкерія. Особливо популярні тези про провокування Росії і усього оточуючого світу і про пасивну роль споглядальника були серед тодішніх націонал-демократів, особливо тої їх частини, що тільки-но здала компартійні квитки. І коли УНСО підтримувало українців в Придністров’ї (яких там кинув напризволяще наш уряд) або допомагало братньому грузинському народу у протидії російській агресії в Абхазії – тоді теж звучали звинувачення у провокаціях і т.п. Потім Корчинський пішов з УНСО. Я чув і читав купу версій і від членів організації, і від самого пана Дмитра, і від тих, хто взагалі не мав відношення до ситуації, але найкраще все про все знає, але попри те – на певний час Корчинський випав з активної орбіти. Хтось звинувачував його нападі на табір акції «Україна без Кучми» (хоча потім з’ясувалося, що то були перевдягнені курсанти МВС – пращури «тітушок»), інші навпаки, що створений ним «Щит Батьківщини» був на стороні Юлії Тимошенко. Не виключаю жодного варіанту, бо правди все рівно наразі ніхто не скаже.
Далі був 2004 рік – Ющенко, Помаранчева революція і проект «Про Те», де Корчинський по черзі з Джангіровим вправлялись в телекілерстві над нещасним Віктором Андрійовичем. Не сумніваюсь, що пан Дмитро отримав свої бонуси, так само як впевнений, що усі ті речі, що він говорив – говорив щиро. Наступні роки показали, що попри купу корисних речей, що зробив Ющенко (мир з ним!) – більшість того, що озвучив Корчинський – теж має місце бути. І зараз дуже небагато (нажаль) учасників Помаранчевої революції зізнаються в тому, що таки тоді недопрацювали – бо Революція виявилася кращою за свого вождя. Наступні кілька років (напевно з почуття «аби назло») Корчинський і створене ним «Братство» активно комунікувало з російськими євразистами з ЄСМ. В цей час відбулася ще одна провокативна подія, а саме – візит Корчинського на Селігер (це таке місце, де з нормальних росіян роблять «Наших»). І тут уже російська спільнота дивувалася, як людина проти якої порушено кримінальну справу за чеченські події спокійно читає лекції провладній молоді.
Проте Росія – країна контрастів – і особисто мене це не дивує, адже задля вчинення зла своїм політичним противникам (тоді помаранчевим) Кремль може співпрацювати навіть з дияволом. Врешті-решт ЄСМ-вський маразм і зокрема акція з спилювання тризуба на Говерлі знищили цей цікавий мезальянс, а в підсумку в центральному офісі ЄСМ в Москві дивним чином сталася пожежа. Після цього «Братство» цілком зосередилося на розбудові православного фундаменталізму в Україні. При цьому не забуваючи допомагати онкохворим дітям та політв’язням (тоді ще Тимошенко була на свободі) та вчиняючи нечисельні, але гострі антиросійські акції.
До чого це я все тут розповідаю? До того аби мої читачі не звинуватили мене в сліпій любові до Корчинського і незнанні фактів його біографії. Повірте мені, його є кому любити, а фактів мені відомо більше, ніж Вам. Тому коротко щодо акції на Банковій в розрізі усього вищесказаного.
Насамперед щодо самої акції без урахування персоналій.
По-перше, кожен учасник масових акцій має розуміти, що одним фактом своєї присутності він вже ризикує:
а) бути звинуваченим у штурмі, протидіє поліцейським угрупуванням різного роду (ми вже домовилися, що «міліція» це з іншої опери), провокаціях і безлічі інших гріхів. В конфліктах будь-яких двох сторін найбільше страждають зіваки і нейтральні.
б) отримати по голові та іншим – важливим і неважливим частинам тіла кийком, арматурою, ногами, цеглиною і т.п. від інших учасників акції (випадково або з метою активізації до дій) або ж від тих же поліцейських угрупувань різного роду.
Поясню на прикладі. Перебуваючи 1 грудня біля КМДА коли там було побито вікна і захоплено перші поверхи на своє щастя я не стрів представників поліцейських угрупувань. Втім якби їх туди направили, я мав би усі шанси отримати термін в якості учасника захоплення державної установи. При тому, що я гуманіст і противник розбиття будь-якого скла.
По-друге, якщо в Україні почалася революція, а судячи з усього це таки саме вона (інша справа буде вона Лютнева чи Жовтнева), то апелювати до органів влади режиму проти якого Ви боретеся – як мінімум моветон. Провокатори – не провокатори, праві – ліві, але нікого не можна віддавати поліцейським угрупуванням. Чому? Тому що звертаючись з проханням до людей, які кілька днів тому залили кров’ю головну площу країни – ви легітимізуєте їх як ВЛАДУ. І даєте їм привід почати арешти усіх, хто є небезпечним для поліцейських угрупувань в даний момент (представники ЗМІ, активісти неурядових організацій і протестних ініціатив, просто крайні, які опинилися біля місця події). І тоді вони Вам скажуть, що це ви попросили їх прибрати провокаторів. Усі розборки між собою мають лишитися на потім – після перемоги. Зараз усі, хто проти НИХ – є союзники. В усіх нормальних країнах представники усіх флангів об’єднуються, коли мова йде про долю країни. І тільки у нас починають запрошувати або російський спецназ, або 6-й флот США, або здавати владі своїх політичних конкурентів.
До речі – ідея про те, що не треба на акції приходити в масках як мінімум дурна. Досвід інших країн та й наш врешті (починаючи з Комітету «За правду!» і закінчуючи активістами в масці Гая Фокса) показує, що у випадку коли владі вдається повернути втрачені позиції – відкрите обличчя є чудовою знахідкою для оперативників з поліційних структур чи СБУ.
По-третє, якщо лідери опозиції не хочуть переходити певні юридичні межі в процесі усунення узурпаторської і делегітимізованої влади – нехай не заважають автономним групам, які роблять це на власний ризик. Врешті, хто мені пояснить – в чому різниця між захопленням (хай і відносно мирним) будівлі КМДА і спробою захоплення такої ж (пустої за словами багатьох) будівлі Адміністрації Президента. Строки у випадку невдачі будуть давати однакові. Владі, як показала практика, не потрібно створювати пояснення для розгону протестних акцій. З картинкою грейдера, що трощить ВВ-шників чи без цієї картинки, але якщо рішення про розгон Євромайдану буде прийнято – його будуть легітимізувати постфактум.
Жаліти про те, що перед вами той чи інший підвид поліцейських угрупувань – це теж саме, що обирати хто б вас краще з’їв – потворний крокодил чи симпатичний леопард. Нормальні представники поліцейських угрупувань склали б погони на стіл або відмовилися виконувати наказ. Лишилися ті, кому байдуже на вас, кому в кайф пролити кров і потоптатися по людині.
Четверте – нічого, абсолютно нічого не заважало так само, як і у випадку з будівлею КМДА чи Будинку профспілок, увійти до будівель Верховної Ради, Кабінету міністрів чи Адміністрації Президента. Вони так само мають бути відкриті для доступу для громадян. Ніхто ж не збирався там усе трощити чи палити. Просто півмільйонна екскурсійна група громадян почекала би на заяви про відставку чи складання повноважень.
І наостанок – чи був Корчинський сам ініціатором акції прямої дії на Банковій (вдало розрахувавши розгубленість влади і неорганізованість опозиції) чи його використали сценаристи Клюєва – Медведчука (знаючи любов Провідника до ефектних заходів) або можливо навпаки – сам Корчинський на гроші регіоналів планував зробити революцію – напевно буде відомо нескоро. Проте маємо кілька висновків:
– від акції напевно виграв Кремль (мають картинку страшних повсталих українців, що розхитують стабільність – хоч це не найгірший наш образ), влада (підстави для введення НС, можливість заарештувати усіх, хто заважає), опозиція (засвідчила свій пацифізм) і Порошенко (показав себе на відміну від тріумвірату людиною дії);
– внаслідок акції однозначно отримали проблеми активісти Соціал-націоналістичної Асамблеї, «Братства», частково «Свободи» та МНК і футбольні фанати.
Свого часу Дмитро Корчинський полюбляв цитувати, що при керівництві провокатором Азефом (що був агентом охранки) партією есерів – цією організацією було здійснено найуспішніші акції проти влади, зокрема й терористичні. Можливо це був натяк, а можливо – просто історичний приклад. Втім українська традиція пошуку внутрішнього ворога нажаль є міцнішою за традицію порятування внутрішнього брата по духу чи крові – адже ловити провокаторів у нас виходить набагато більше народу, ніж звільняти політв’язнів. І перебування лідера опозиції Юлії Тимошенко за гратами – найяскравіший цьому приклад.
***
Я не обираю батьків, батьківщину, буття,
Орієнтацію, стать і сумління. Біблійна вівця
Не обирає собаку, ні вовка, ані пастушка…
Здібностей не обираю, смаків і доби
Де народитися – до революції? Після війни?
Вроджених якостей не вибираю, спадкових хвороб,
Ні вчених, що череп мій років за тисячу смикнуть
Чи через п’ятсот.
Здатність до вибору не вибираю і волі свободу.
Це нам нав’язує Бог і кожному творить породу.
І здатність збагнути, що вибору мало на всіх,
Святість дається згори, але я можу вибрати гріх –
Сходити на вибори і депутату додати процента.
Ще смерть можу вибрати і президента.
***
І знову зрада.
Знову поряд смерть
Пасеться.
Десь недалеко
Камера і нари.
До його горла не дістати.
Омріяна війна
Вже може не початись.
Як страшно вечорами.
Тікаю в степ,
Під землю, в небо, в ліс,
Де дико, вогко, тепло.
Забути все.
Я згодом по щоденнику згадаю
Їх імена і назви
І як звуть
Мою війну.
Я екзистую. Тепло.
Порожнеча – вище благо.
Себе заховано в собі –
Розлите масло по воді.
Не праведник в соборі,
Грішник ближче
В бункері до Бога,
У схованці, у схроні.
Я встану і піду
Ходою ле́гкою, мов тінь.
Я вийду з порожнечі на дорогу,
Я віднесу їм смерть.
З грудей у них
Я вирву перемогу.
Д.Корчинський
Цікаві лінки до роздумів.
Сповідь провокатора.
Фоторепортажі Іллі Варламова – з Майдану і Банкової . Зверніть увагу на хлопців з Михайлівської, які потім були біля Адміністрації. На тітушок, як кричали спочатку не схожі.
Із останнього. Щодо поліцая Кусюка.
Спочатку був майже впевнений, що він. Зараз – не дуже.
