Стереотипом у біографії Тараса Шевченка довгий час панувала думка, що останнім коханням і останньою нареченою поета була служниця родини поміщиків Макарових Ликера Полусмак (1840–1917) (в заміжжі Яковлєва). Ликера – українка, уродженка села Липовий Ріг Ніженського повіту Чернігівської губернії. Шевченко запропонував їй одружитися влітку 1860 р. Вона погодилася. Були серйозні приготування до весілля, але воно не відбулося через скандальний розрив стосунків. Після цього Шевченко вже не посвячував більше нікого у свої сердечні справи й переживання. Навіть дозволяв собі, як згадує М. Микешин, негативні висловлювання про жіноцтво загалом.

Шевченкознавець М. Шагінян пише, що дослідник ленінградського архіву М. Моренець віднайшов багато цінних матеріалів про Т. Шевченка, зокрема і про його останню любов, установив її ім’я і клопотання про «дозвіл на шлюб». Утім, це була не Ликера Полусмак.

2014 року, коли ми всі святкували 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, сталося неймовірне. Олег Вареник, ретельний петербурзький дослідник (до речі, наш земляк – уродженець Черкащини, доля якого закинула ще у радянські часи в Північну Пальміру), ставить останню крапку у Шевченкових пошуках знайти свою світлу натхненну половинку, яка розірвала коло його чоловічої самотності. О. Вареник називає ім’я дівчини, з якою Шевченко був заручений за десять днів до своєї смерті, й про яку ніхто з його оточення не знав.

Олег Павлович з 1990 р. захопився вивченням історії Стрєльни, що за 19 км від Санкт-Петербурга. У 1996 р. заснував на громадських засадах музей «Морська Стрєльна». Написав і видав 40 брошур та опубліковав близько 200 статей у періодичній пресі про Стрєльну та її видатних мешканців. Одна з його перших публікацій — про Тараса Шевченка. Відомо, що в цьому дачному селищі Петергофського повіту поет часто бував улітку 1860 р. у своїх земляків — Олександри Куліш (письменниці Ганни Барвінок), її сестри Надії Забіли (у дівоцтві Білозерська), яка жила там із дочкою Надією (майбутнью письменницею Наталкою Полтавкою) і невінчаним чоловіком Матвієм Симоновим (М. Номисом). І саме в Стрєльні Шевченко захопився Ликерою Полусмак.
Із нового дослідження Олега Вареника дізнаємося, що одного дня наприкінці 1860 року у Петербурзі Шевченко зустрів свого давнього знайомого, колишнього дворецького садиби «Холухович», а тепер міщанина Івана Севастіановича Шарікова. Останній привіз у столицю, аби видати заміж, одну зі своїх дочок — Анну. Шаріков розповів Шевченку, що відпускну від поміщика він отримав за те, що виростив названу дочку Анну, яка була «дитиною любові» дідича Ренні та заміжньої жінки, котра жила у свого коханого, переховуючись від чоловіка. Мати Анни померла ще при її народженні.
Шевченка ця історія дуже схвилювала. Та й Анна йому сподобалася. Вирішили придивитися одне до одного ближче. Як переконливо стверджує Олег Вареник, посилаючись на архівні документи, таємні заручини Тараса Шевченка і Анни Шарікової відбулися 15 лютого 1861 р. Цього ж дня поет закінчив свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого…», де він кілька разів звертається до Анни: «моя сусідонька убога», «дружино святая!», закінчуючи словами про мрію, що збулася:
Поставлю хаточку, садочок
Кругом хатини насажу,
Прилинеш ти у холодочок,
Тебе, мов кралю, посажу.

Через десять днів, 26 лютого (10 березня за н. ст.), Шевченко раптово помер, забравши у могилу свою останню таємницю.
Анна Іванівна після смерті свого нареченого повернулася в Лугу, повітове місто Санкт-Петербурзької губернії. У війну 1877–1878 рр. служила сестрою-жалібницею. Довго берегла посаг нареченого. У 1867 р. невідомі загалу рукописи поета віддала на розгляд лужському міщанину Орлову, которий їх не повернув, повідомивши, що вони згоріли разом із будинком.

У 1896–1897 рр. Анна Іванівна як єдина спадкоємиця домагалася у влади повернення викраденого у неї архіву Шевченка, оскільки була спроба його опублікувати сторонніми особами. Під час слідства, що виявилося справою більше політичною, ніж приватною, адже стосувалося опального поета та ще й його за¬міток про імператорський «Маніфест про Скасування кріпосного права», а також про «Загальне положення про селян, які звільнилися від кріпацької залежності» 1861р., вирішили все тихо прикрити. Анну Шарікову відправили у Свято-Духів Новгородський монастир, де вона дожила до Жовтневого перевороту і померла близько 1920 року.

Анна Шарікова зберегла Шевченкові вірність. Так і не вийшла заміж, залишилася «девицей». Вона була останньою нареченою Тараса Шевченка. І цю таємницю розкрив невтомний стрєльненський дослідник – українець Олег Павлович Вареник.