В Оршанецькому навчальному центрі Держприкордонслужби України віднині є бронзове погруддя Ігоря Момота. Упродовж кількох місяців над ним працював харківський скульптор.

Увіковічити легендарного генерал-майора в суботу до Орщанця з’їхалися більше сотні людей. Вони не стримували сліз і раз за разом згадували загиблого. Дружина Надія прийшла на відкриття погруддя з донькою. Переповідає: Ігор Федорович мріяв встановити на території навчального центру пам’ятник загиблим в Афганістані й Іраку.

– Але ця мрія не збулася, – зауважує пані Надія. – Зараз пам’ятник відкривають йому. Вірю, що душа Ігоря Федоровича зараз із нами. І він бачить, що його жертва була немарна. Бачить усіх вас – людей, яким він був небайдужий. Він любив життя та Батьківщину й учив цього інших.

Для Ігоря Момота ця війна була вже четвертою. Він пройшов Афганістан, Осетію та Подністров’я. Нині міг лишитися вдома, згадують побратими. Однак, не роздумуючи, очолив мотоманевренну групу навчального центру й поїхав боронити кордони країни від окупантів. Це було минулоріч у березні.
– Я бачив, як загинув Ігор Федорович, – згадує офіцер Олексій Лупан. – Ми були в наметі, як почався обстріл «Градами». Він врятував нас усіх. Пам’ятаю, як Ігор Федорович завжди казав: «Не поїду звідси, поки тут буде хоч один мій солдат»…

Генерал-майор загинув торік 11 липня в с. Зеленопілля, що на Луганщині. І в це досі важко повірити, говорить очільник області. Він товаришував із Ігорем Момотом.

– Ігор Федорович завжди давав мені настанови, – згадує Юрій Ткаченко. – Це була людина, яка дбала про всіх. Пам’ятаю, як він приїхав якось на день зі Сходу. Ми зустрілися в моєму кабінеті. І звідти він телефоном керував боєм і дуже хвилювався, що лишив своїх хлопців самих.

Звання генерал-майора Ігорю Момоту присвоїли посмертно. Оршанецький навчальний центр теж названий на його честь. Ігор Федорович керував ним упродовж семи років.