Людина, яка опинилася в заручниках, спочатку не може повірити в те, що це сталося. Те, що сталося, здається йому жахливим сном, однак, незважаючи на це, потрібно відразу починати суворо дотримуватися правил, які дозволять вам зберегти життя і здоров\’я – і своє, і чуже.

Про це «Нова Доба» дізналася в Черкаській ОДА.

Під час захоплення важливо не втратити розсудливість. У тих, хто став заручниками, може виникнути некерована реакція протесту проти скоєного насильства. У такому випадку людина намагається бігти, навіть коли це безглуздо, кидається на терористів, намагається вихопити у бойовиків зброю. Бунтівного заручника терористи, як правило, вбивають, навіть якщо не планували вбивств і розраховували тільки шантажувати.
Після першого такого вбивства ситуація змінюється. Вина терористів перед законом зросла – вони вже відчувають себе приреченими. У свою чергу заручники, побачивши свою цілком імовірну долю, отримують найсильнішу психічну травму. Їх психіку починає руйнувати жах.

У випадку, якщо ви вже захоплені, і можливість бігти, яка, як правило, є тільки в перший момент, зникла, не потрібно проявляти ніякої активності. Терористи зазвичай знаходяться в стані сильного стресу. Нерідко багато з них вперше опиняються в такій ситуації, їхня нервова система перенапружена, а психіка працює на межі. Вони теж бояться, і їх страх перевтілюється в агресію.
Активна поведінка заручників може налякати терористів, у відповідь вони проявлять жорстокість. Чим менше у них страху, тим менше буде і агресії. При кожному значному русі, який ви збираєтеся здійснити, слід просити дозволу. Якщо хтось із заручників, навіть з найкращих намірів проявляє активність, його необхідно заспокоїти, утримувати, не давати кричати і лаятися.
З перших днів у заручників починається процес адаптації – пристосування до абсолютно ненормальних умов існування. Однак дається це ціною психологічних і тілесних порушень. Швидко притупляються гострота відчуттів і переживань, таким чином, психіка захищає себе. Те, що обурювало або приводило у відчай, сприймається як буденність. Головне при цьому остаточно не втратити людську подобу. Як утриматися?

Багато експертів відзначають, що ті нещасні люди, з якими в заручниках опинилися їхні діти, як правило, позбавлені розпаду особистості і втрати людського обличчя. Не замикайтеся в собі, постарайтеся придивитися до інших людей, з\’ясувати, чи не потрібна комусь допомога. Навіть дрібниця – погляд розуміння, слово підтримки – сприятиме тому, що між вами виникне контакт. Якщо людина відчуває підтримку, то і їй, і всім, хто поруч з ним, стає легше. Це перший крок до вашого спасіння. Зверніть увагу на людей, які впали в ступор: не намагайтеся вивести їх з цього стану – краще, якщо буде можливість, нагодувати їх, напоїти, допомогти влаштуватися зручніше.

Однак, заручникам, як правило, не вдається уникнути апатії та агресивності, що виникають у них досить скоро. Якщо умови утримання суворі, то вже через кілька годин хтось із заручників починає лаятися з сусідами, іноді навіть зі своїми близькими. Така агресія допомагає знімати емоційне перенапруження, але і виснажує людину.
Апатія – це теж спосіб відійти від страху і відчаю. Але й апатія нерідко переривається спалахами безпорадної агресивності. Повністю цього не уникнути.

Тим не менш, можна і необхідно уникати пробудження садизму – прагнення в «праведному гніві» покарати кого-небудь слабкого, дурного, який захворів зі своєї вини, або робить щось не те або не так.
Остерігайтеся приєднуватися до проявів садизму своєрідних лідерів, які можуть виділитися серед заручників – психологічні наслідки цього можуть переслідувати вас довгі роки.
Заручники іноді можуть здійснити ще одну серйозну помилку. У свідомості людини може виникнути уявлення, що все не настільки жахливо, і треба тільки, з одного боку, зрозуміти терористів, а з іншого – сльозами розчулити їх.
Однак це – шкідлива ілюзія. Симпатії до терористів можуть стати вашим першим кроком до зради відносно інших заручників і розпаду особистості. Не думайте, що хоч на хвилину бойовики при цьому стануть сприймати вас якось по-новому. Ситуація, в якій ви опинитеся, стане ще жахливішою.

Постійна загроза життю і усвідомлення своєї безпорадності можуть призвести і до розвитку інших явищ. Може здаватися, що ви чуєте звуки начебто розпочатого штурму, голоси відсутніх людей, бачите щось дивне в темряві. Однак це не ознака божевілля, а розлад, який пройде не пізніше, ніж через два тижні після звільнення.

Після звільнення
Як відзначають фахівці, іноді не тільки люди, які побували в заручниках, а й свідки терористичних атак потребують допомоги психологів. Щоб полегшити повернення до нормального і тих, і інших, їхнім родичам і знайомим рекомендується дотримуватися таких правил.
• Не можна робити вигляд, що нічого не сталося, але не слід і докучати розпитуваннями.
• Не слід намагатися швидко переключити увагу потерпілого на щось інше. Людина повинна усвідомлювати те, що з нею дійсно щось трапилося, повинна висловити свою реакцію.
• Навіть якщо людина каже, що вона у повному порядку, це може означати, що нерозв\’язана психологічна проблема просто йде вглиб і потім обов\’язково проявиться знову.
• Не заважайте людині «виговоритися». Не потрібно його зупиняти, навіть якщо він знову і знову розповідає свою історію по черзі всім членам сім\’ї і знайомим.
• Під час розповіді заохочуйте висловлення почуттів. Якщо оповідач починає плакати – не зупиняйте його, дайте виплакатися. При цьому краще обійняти людину, дати йому фізично відчути, що поруч з ним близькі люди.
• Чоловіки в таких випадках часто висловлюють свою реакцію у вигляді гніву. Не заважайте виплеснути цей гнів. У такому випадку дуже корисно, якщо людина проявляє жести, тупає або б\’є кулаками об подушку.
• Не можна надовго залишати постраждалого одного, дозволяючи йому замикатися в собі.