«Я землю батьківську люблю, Моя колиска – Придніпров’я», – Михайло Масло

«Я землю батьківську люблю, Моя колиска – Придніпров’я», – Михайло Масло

Щороку в лютому громадськість Драбіщини добрим словом згадує свого земляка, члена Національної спілки письменників України, талановитого поета-лірика Михайла Масла. У Ковалівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, де Михайло Кирилович тривалий час працював учителем української мови та літератури й директором, відбувся творчий захід, присвячений його пам’яті.

Повідомляє власний кореспондент «Нової Доби».

Школярі читали поезії Михайла Масла, співали пісень на його вірші. У гості до школярів завітав кобзар Михайло Коваль та письменники з Черкас – Володимир Поліщук, Віктор Скорина, Володимир Даник, Іван Дубінін, Володимир Ткаченко.

Згадували Михайла Масла як людину, котра до безтями любила життя в усіх його барвах і проявах. А воно ж було в нього нелегким, але разом із тим таким щасливим! На його непростому життєвому шляху було всього: і троянди, й шипи. Були злети, були й падіння. Все, як у кожного сущого на цій святій землі. Він умів жити щедро, й ту душевну щедрість охоче дарував своїм рідним, близьким, друзям, учням, просто знайомим.
Михайло Масло був вихідцем із простої селянської родини одвічних хліборобів-трударів. Батьки зуміли прищепити своєму синові любов до селянської праці, тому вже в підлітковому віці хлопець працював у полі, допомагаючи батькам. Народився він 11 лютого 1918 року в Мойсівці. Після закінчення середньої школи у 1937 році був направлений у Капустинську школу старшим піонервожатим. Саме там, працюючи з дітьми, майбутній поет відчув своє педагогічне покликання й вступив на заочне відділення Лубенського вчительського інституту.

У роки війни рядовим стрілецького полку брав участь у боях із фашистськими загарбниками. Нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. Після війни закінчив мовно-літературний відділ Черкаського педагогічного інституту. Свою педагогічну діяльність розпочав у Ковалівській школі, де пропрацював учителем україн¬ської мови та літератури 26 років, з 1960 по 1972 рр. – директором.
Друкуватися Михайло Масло почав із 1951 року. Перша поетична збірка побачила світ у 1956 році, коли її автору виповнилося вже 37 років. Протягом життя видав 9 таких збірок. Літературна спадщина Михайла Масла вагома і значуща, а ще – багатобарвна, цікава, самобутня. Магістральну лінію творчості митця можна визначити за назвами збірок: «Дорогою в поле», «Земля батьків», «День прибуває», «Від імені сіл», «Жайворонки», «Спалахи», «Гроно», «Літо», «Передчуття весни». Кожна з них є прекрасною поетичною сповіддю. У своїх поезіях автор змальовує красу рідного краю, життя й натхненну працю людей.
Помер Михайло Масло 27 грудня 1984 р., похований на ковалівському цвинтарі, що розташований неподалік школи та колишньої квартири поета. Після смерті вийшла його остання збірка «Вінок з колосків». У 1987 р. у Ковалівській школі було відкрито меморіальну кімнату Михайла Масла.
Рішенням правління тодішнього колгоспу ім. Кірова, редакції газети «Прапор Жовтня», первинної орга¬нізації Спілки журналістів СРСР та літературної студії «Сонячні ниви» було засновано районну премію імені М. Масла за кращі твори та публіцистичні виступи в пресі. Проіснувала вона до розвалу СРСР. І от на творчому заході, де були присутні сільський голова Ковалівки Андрій Черниш та голова Драбівської районної ради Володимир Дзега, було вирішено її відродити.
***
Час писав і, певне, ще напише
Не одну історію віків.
З усього святого найсвітліше –
Рідний край, земля твоїх батьків.
Недарма говорим: земле-мати,
Звідки в тебе отака могуть,
Що немає сили обійняти,
Щоб красу і велич осягнуть?
***
Земля – велика трудівниця,
У неї з кожного листка,
Мов піт рясний, роса іскриться
І ручайками обтіка.
Під вічно сяючим наметом
Вона своїм тяжким трудом
Наповнить кожну квітку медом
І кожен колос – молоком.
А ляже сніг у далі сині –
І нам здається серед піль,
Що це на чорній її спині
Од праці виступила сіль…
***
Колодязі бувають різні:
Вузькі, глибокі і мілкі,
І бетоновано-залізні,
І рублені-абиякі.
Колодязям не надбудова
Незамінима й головна,
І навіть теж, сказать до слова,
Не головна і глибина.
Не головне, що біля нього –
Чи ярий хміль, чи лобода.
А головне із головного:
З яких джерел у нім вода.

Хліб
У нього історія славна –
Прадавня і вічно нова.
Недарма говориться здавна,
Що хліб – усьому голова:
З ним добре в дорозі і вдома,
Не страшно і в дні лихоліть,
Бо й світ, якщо зважить свідомо,
На крихітці хліба стоїть…
***
Пам’ятаєш, в лузі біля річки
Повна ласки, радості й тепла,
Ти з коси зняла червону стрічку
І коню у гриву заплела…
Ось такою бачу тебе й досі –
Тільки ж звідки взявся холодок?
Літо квітло, наступила осінь,
І вже перший сіється сніжок.
Але я надіюсь на відлигу –
На любов, що ще не одцвіла.
Чуєш? Кінь іде, ламає кригу.
Кінь п’є знову воду з джерела.

Руки матері
Навік схрестились материні руки,
Сухі і чорні в чорний день розлуки:
Лежать нерушно – їх лишили сили,
А скільки діл вони переробили!
За цілий вік не знали вихідного:
Все тішили тебе, немов малого,
А ти, невдячний, поруч жив із ними
І тільки вперше вгледів їх такими…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x