Суть життя Ірини Лисенко – рятувати й допомагати

Суть життя Ірини Лисенко – рятувати й допомагати

Шестирічна донечка Ірини одного разу впевнено заявила: «Мамо, я ніколи не буду пожежником! Це дуже страшно!» Вона знає, про що говорить, адже не один раз виїжджала з мамою на місце польових підпалів і побувала мало не на всіх акціях, що проводились районною рятувальною службою. Вона досконально розбирається в тому, як розгортається пожежний підрозділ, як влаштована пожежна машина, як в ній подається вода і як – піна, вона все розуміє і тому – дуже пишається своєю мамою, Іриною Вікторівною Лисенко.

На відміну від своєї доні, Ірина з самого дитинства знала, що хоче бути пожежником. Вона всерйоз займалася спортом, і по закінченні школи у неї не було сумнівів, куди йти вчитися далі:
– Серед моїх трохи старших друзів були ті, що вже вступили до Черкаського інституту пожежної безпеки. І коли я бачила їх, таких гарних, струнких, як вони ладно марширують по плацу, відчувала, що хочу тільки цього – бути разом з ними, – розповідає пані Ірина. – Хлопці, форма, честь мундира – від цієї романтики моя голова йшла обертом.

Жодного разу, як не бувало важко, пані Ірина не пожалкувала про прийняте рішення. А важко було. За десять років служби вона досягла звання капітана цивільного захисту, працювала в Житомирі, Каневі, Черкасах, Смілі. Постійні переїзди з місця на місце, робота без жодних графіків і спровоковані цим негаразди в родині – не кожна жінка у таких умовах збереже хоча б оптимізм, не кажучи вже про м’якість, лагідність, жіночність. А Ірина Вікторівна вважає, що їй надзвичайно пощастило:
– Працювати на рівних з чоловіками, навпаки, дуже легко. Вони завжди підтримують, допомагають, піклуються про нас. Я почуваюсь абсолютно комфортно, – переконує вона.

Пані Ірина настільки «вросла» в свою професію, що навіть врятувавши людині життя, не вважає це чимось особливим.
– Якщо можеш, то допомагай, правильно? Я була у відпустці, і 17 травня торік ми вирішили відкрити купальний сезон – пішли скупатися на кам’яному кар’єрі. Там багато хто купався. Раптом я помітила, як якийсь чоловік почав тонути. Загалом-то, врятувала його не я. Там був його друг, професійний пловець, він і витяг хлопця на берег. А я вже надавала реанімаційну допомогу. Бо я знаю, як це робити. Його товариш допомагав. А потім викликали «швидку». От і все, – згадує пані Ірина.

Маленька Юля дуже любить свою маму, і хоча обрала для себе іншу професію, головний життєвий принцип перейняла від неї:
– Я хочу бути зубним лікарем, бо він допомагає стареньким людям…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x