Учора, 12 березня, відзначив 90-й ювілейний день народження ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій, почесний ветеран праці Черкаського лісгоспу Василь Григорович Мороз. Хоча насправді не віриться, що за плечима в нього вже дев’ять десятків, адже можна позаздрити його неймовірному життєлюбству, оптимізму та бадьорості духу.
Про це «Нова Доба» дізналася в Черкаському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.
Народився Василь Григорович на Чернігівщині, в селі Вертіївка Ніжинського району. Під час війни родину евакуювали до Казахстану. Проте юному хлопцю, як і багатьом в той час, довелося на собі відчути всі жахи тогочасних бойових дій. Із тугою згадує ювіляр, як брав участь у битві під Сталінградом, як вперше був поранений під Курськом та про ще два серйозних поранення пізніше.
По закінченню війни, юнак повернувся до Чернігівщини. В свої 19 років був призначений головою колгоспу в рідному селі, згодом директором будинку культури. Там же, на Чернігівщині, зустрів майбутню дружину – Катерину Іванівну.
В 1952 році закінчив вечірню школу – 10 класів, бо до війни завершив лише 8. Після цього вирішив отримати лісівничу освіту і в 1957 році успішно закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю «Лісове господарство». За направленням потрапив на Черкащину, де й розпочалася його лісівнича трудова діяльність.
Перша посада, яку отримав, – помічник лісничого Дубіївського лісництва Черкаського лісгоспзагу. У 1958 році Василя Григоровича призначили лісничим Дахнівського лісництва.
– Тоді в лісництві було чимало роботи, адже німці вирубали багато лісу, – розповідає Василь Григорович. – Все треба було відновити і в найкоротші терміни. Ми працювали з великим ентузіазмом та відповідальністю – заліснювали береги Дніпра та решту територій. Справа то була нелегка, адже необхідно було спочатку закріплювати піщані ґрунти. Та з усіма завданнями ми справлялися. За це роботу нашу цінували – лісництво в трудовому змаганні серед колективів підприємства завжди займало перші місця.
Робота виконувалася вручну, про механізацію на той час залишалося лише мріяти. Для допомоги в господарській діяльності використовували коней, волів. Та й в лісничого був такий же транспорт – бричка, якою керував кучер. В лісництві постійно працювали дві лісокультурні ланки. Як пригадує Василь Григорович, жінки навіть проводили в насадженнях рубки догляду.
– Сотні гектарів лісових культур тоді було створено – вздовж берегів Дніпра, Кременчуцького водосховища, – пригадує ювіляр. – Сьогодні там вже буяють могутні ліси. Проте перший ліс, висаджений власноруч, я пам’ятаю – він росте в Дахнівці.
Після Дахнівського лісництва Василя Григоровича перевели до обласного управління, згодом – до Черкаського лісгоспу на посаду інженера з переробки деревини, звідки він й пішов на заслужений відпочинок, пропрацювавши в лісогосподарстві більш як 35 років.
Найважливішими людськими рисами для Василя Григоровича є чесність, відвертість та правдивість. А секретом довголіття ділиться з посмішкою.
– Після війни нерви були слабкими, – роздумує ювіляр. – Однак мене, мабуть, врятував ліс, в якому я працював. З часом я кинув палити, намагався уважно ставитися до свого здоров’я. А ще – зайнявся бджолярством, пасіку доглядав майже сорок років.
З дружиною, Катериною Іванівною, прожили 58 років сімейного життя, виростили сина та дочку, мають троє внуків і правнучку. Відрадно для дідуся, що лісівничу стежку обрав внук Юрій, який днями закінчив навчання та отримав диплом Лубенського лісотехнічного коледжу.
Шановний Василю Григоровичу! Лісівники Черкащини приєднуються до всіх найкращих побажань з нагоди Вашого свята і зичать міцного здоров’я та подальшого життєвого оптимізму! Бажаємо, щоб у Вашій домівці завжди панували мир, спокій і достаток. Нехай майбутні роки залишають в душі тільки світлі спогади, дарують радість, надію і благополуччя.
