Складається враження, що поставлене запитання досить просте, і на нього зможе дати відповідь кожен, хто обізнаний із творчістю Т.Г. Шевченка. Адже відомо, що Тарасове дитинство (до 15 років) минуло в сільській місцевості, серед неповторної української природи. Тому, перш за все, й виникає думка, що оспіваний Т. Шевченком вишневий садок – не де-інде, як у Кирилівці, де він зростав із братами і сестрами та певний час із батьками. А можливо, закарбувався в пам’яті поета вишневий садок десь у сусідніх селах, пов’язаних із його дитинством, а це – Будище, Вільшана.
Проте ні перший, ні другий варіанти, наведені вище, однозначної відповіді на поставлене запитання не дають…
10 березня (на другий день після відзначення 200-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка) я дивився телепередачу, в якій давав інтерв’ю шевченкознавець з Інституту літературознавства ім. М. Рильського. Мова зайшла про вишневий садок, який, як ми знаємо, був біля хати: та в Шевченка нібито й хати не було…
У 1815 р. (Тарасові був 1 рік) сім’я Шевченків перебралась із Моринець у Кирилівку, на що вказує праця члена-кореспондента Академії наук України Є.П. Кирилюка «Тарас Шевченко». Документи та матеріали до біографії 1814 – 1861, в якій поміщено витяг із реєстраційної книги с. Кирилівки за 1816 рік, в якому вказується про сім’ю Шевченків: «Переведенниє с села Моринец 1815 года».
А перебралася сім’я Григорія Івановича на садибу, куплену в кирилів¬ського жителя Тетерюка, де, окрім хати, були й інші надвірні споруди, що використовувались для тих же овець, які, як ми знаємо, пас Тарас, для розміщення пасіки в зимовий час, утримувалась і тяглова сила, якою їздив на заробітки Григорій Іванович, різний реманент тощо.
Як видно, не такою вже й бідною була Шевченкова сім’я. Це комуно-радянська система намагалась всілякими засобами скомпрометувати, принизити роль Т. Шевченка у світовій літературі, знеславити його як і художника, і взагалі як особистість. Навіть хату на малюнках нам подавали як Шевченкову, насправді на цьому нібито оригіналі був відсутній обов’язковий атрибут художника – автограф. Усе це робилося тому, що Т. Шевченко – українець.
Щоб дати відповідь на питання, де ж усе-таки той вишневий садок, оспіваний поетом, варто звернути увагу на сьомий і восьмий вірші Шевченкового циклу «В казематі», написані ним у 1847 р.
Ці вірші тісно пов’язані одним часом та емоціями, а без такого поєднання не можна дати відповідь на поставлене запитання. Сьомий вірш присвячений Миколі Івановичу Костомарову (1817 – 1885) – історику, професору Київського університету, одному з організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, до якого належав і Шевченко. Відмінність полягала в тому, що вони належали до різних ідейно-політичних напрямів: Шевченко гостро ненавидів царя, панів, кріпосне право, обстоював рішучі дії. Костомаров був лібералом, вірив, що полегшення становища народу можна добитися мирним шляхом, без насильницьких дій. За свою діяльність і Шевченка, і Костомарова було заарештовано й ув’язнено. Ув’яз¬нення вони відбули у Петропавлівській фортеці. І ось одного разу Шевченко з вікна своєї камери побачив у дворі матір Костомарова і його наречену, які приїхали на побачення. На побачене Т. Шевченко (чи то з заздрощів, чи то його гірка доля, яка промайнула в голові) висловився такими рядками:
І я згадав своє село.
Коли я там кого покинув?
І батько, й мати в домовині…
І жалем серце запеклось,
Що нікому мене згадати!
І вже безпосередньо щодо побаченого з вікна камери Шевченко пише:
Дивлюсь: твоя, мій брате, мати –
Чорніше чорної землі –
Іде, з хреста неначе знята…
Небайдужі, занадто вразливі слова, в яких Шевченко навіть висловлює вдячність Богові за те, що його перебування в ув’язненні нікому не спричинить болю, на відміну (в даному випадк) від Костомарова:
Молюся! Господи молюсь!
Хвалить тебе не перестану!
Що я ні з ким не поділю
Мою тюрму, мої кайдани!
Восьмий вірш – це «Садок вишневий коло хати». Річ у тім, що будучи ще на волі Шевченко зустрічався з Костомаровим та його матір’ю в Києві, саме у вишневому садку.
З історичних документів відомо, що на розі вулиці Хрещатик і Бесарабської площі в 19 ст. був готель Київ¬ського архітектора Беретті. Навесні 1846 р. саме в ньому зупинявся Т. Шевченко. На протилежному боці, в будинку Сухоставських, мешкав викладач історії Київського університету М.І. Костомаров, у якого тоді й побував Т. Шевченко.
Про ці зустрічі, не без гордості та величезної поваги до Т. Шевченка, Костомаров у листі до свого друга В. Семевського пише: «Другого разу, через декілька днів після першого побачення, Шевченко провідав мене знову, і ми сиділи в садочку».
…Був чарівний весняний день. Цвіли вишні, починав квітнути бузок, розбивалися бруньки яблунь і груш, співали пташки, гули бджоли. Повітря було насичене п’янким ароматом. За часів Шевченка в Києві було багато таких садів, але це, власне, і був той вишневий садок, який надихнув Шевченка написати цей, без перебільшення, шедевр, у якому з особливою майстерністю постала краса природи звичайного українського села, життя і побут його мешканців. Ув’язнення Шевченка лише посилювало його любов до України, до її природи й рідного села, де проживали замордовані кріпосним правом його брати і сестри.
