15 квітня, о 18.30, у Черкаському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка відбудеться експериментальна документальна вистава в жанрі вербатім «Місто на «Ч».
Наталія Ворожбит
Учасник програми фестивалів актуальної української п’єси у Києві та Львові
Тривалість вистави 1 год. 30 хв.
Режисер: Андрій Май
Драматурги: Н. Ворожбит, М. Нікітюк, М. Гоманюк, А. Май, Є. Марковський, О. Гвоздік.
Актори: Н. Корбут, С. Бобров, Ю. Берлінський, Л. Попова, Т. Крижанівська, Л. Талах, М. Марущак, С. Терещенко, А. Куриленко, О. Гуменний, Л. Скобель, О. Кузьменко, М. Кондратський, М. Глазов, О. Теляник, Н. Глазова, Р. Лисінський, О. Павлютін.
Жанр документальної вистави в Європі давно пережив пік своєї популярності. Створені на основі журналістських записів тексти документальних постановок підкорювали європейського глядача реалізмом, сучасними конфліктами та соціальністю. В Україні подібний театрально-документальний експеримент проводився вперше. Шестеро драматургів — Н. Ворожбит, А. Май, М. Гоманюк, А. Май, Є. Марковський, О. Гвоздік, М. Нікітюк — протягом березня — травня 2011 р. відвідували Черкасах, збираючи, записуючи матеріали про місто та його мешканців. Так виникла постановка „Місто Ч.\”
Сюжет вистави „Місто Ч.\” розгортається довкола дівчини з київської Троєщини, яка, помилившись містом, замість Чернігова приїхала до Черкас — знайти хлопця, з яким познайомилася в клубі. Він казав їй „люблю тебе, мала, всі діла, а вона, шукаючи його, закохалася в іншого, вийшла заміж за нього і лишилася в Черкасах назавжди.
Власне, в основу блукання дівчини містом й були покладені записи драматургів про Черкаси. Протягом своїх пошуків, героїня потрапляє на черкаський базар, відвідує завод «Азот», на якому працює її хлопець, слухає пісні у виконанні місцевих жінок, дослухається до „пророцтв ворожок в селищі Панському, і зрештою потрапляє до помешкання місцевої молоді.
Важливу роль у виставі грають зміна різних поколінь. Старші люди — виражена ностальгія, вони пам’ятають повені та затоплення сіл перед будівництвом Канівського водосховища, молодь — репрезентує сучасність, вони мріють стати крутими, творчими і поїхати з міста. Старше покоління розповідає про власне дитинство, про пісні, про знахідки, про яблуневі сади, яких у місті було море, про курорт: у 1950–1960-х рр. Черкаси були «містом-курортом», коли «в Сосновку приїжджали відпочивати чи не з Далекого Сходу».
Вистава може похвалитися правдивістю і колоритністю мізансцен, живістю характерів, реалістичністю соціального тла. Авторам вдалося індивідуалізувати затемнене на мапі країни „місто Ч завдяки живим історіям людей. Створивши „обличчя Черкас, драматурги пішли далі — прописали його майбутнє, де місто знову стає курортом, на Дніпрі затори з яхт, а з Парижа до Сосновки ходить прямий рейс.
Але в цілому документальна оповідь розсипалася на суму епізодів, яким бракувало концепції, ідеї, конфлікту та позиції. „Місто Ч.\” – привабливий соціальний і творчий експеримент, але як театральному продукту йому не вистачало узагальнення, концептуальності й художності.
