Більшість сучасних українців ще добре пам’ятають, із якою повагою й шаною ставилася радянська влада до дня Першого травня, як багато про це говорилося в тодішніх ЗМІ, які демонстрації з прапорами і кульками проводилися на кожній площі кожного населеного пункту величезної країни. Разом із тим, звичайні люди ставилися до першотравневих свят значно простіше, хоча й веселіше. Нині ж навіть така, здавалося б, безтурботна подія, як святкування Дня весни, перетворюється на ділову зустріч із точним обрахуванням кожної гривні, витраченої на її підготовку й проведення.

До Першого травня «викидали» дефіцит

Одна з найдовших вулиць Городища називається «1 Травня» – тут 334 двори. Колись існував і колгосп «1 Травня». Травневі свята були досить популярними у радянські роки. Адже трудящим давали аж два вихідних – 1 і 2 травня! У часи, коли абсолютно всі ходили на роботу і за найменше запізнення мали серйозні неприємності, додаткові вихідні ставали справжнім святом. Першотравня чекали з нетерпінням. Адже на радість пролетаріату під свято влада символічно знижувала ціни на деякі товари, а на прилавки могли «викинути» якийсь дефіцит.

– Із-поміж усіх червоних дат календаря 1 Травня мені подобався найбільше, – розповідає ветеран праці Микола Григорович. – Хоч працівників усіх підприємств та організацій зобов’язували йти на першотравневі демонстрації, але хоч не було такої холоднечі, як на 7 листопада. Мені завжди доводилося нести прапор або якийсь транспарант, адже був передовиком. Із комсомольської юності пам’ятаю, як
1 травня 1949 року у Городищі відбулося перше в Україні «Свято пісні». Величезним зведеним хором диригував заслужений артист республіки Василь Мінько. Місцева влада і заклади культури, видно, докладали чимало зусиль в організацію свята. У 1950-80-ті роки в урочищі Жуків ліс проводили маївки та фестивалі. Народу приходило дуже багато. Організації виділяли транспорт для перевезення людей. У лісі грали духові оркестри, влаштовували конкурси художньої самодіяльності, масові спортивні змагання, футбольні матчі, варили кашу, працювали буфети. Усім було весело. Завдяки двом вихідним встигали і в колективі погуляти, і вдома город посадити.

Володимир ЧОС

Коментар історика

Віталій Масненко, доктор історичних наук, професор, викладач кафедри історії та етнології України Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького:

– Події, які взяті за основу святкування Міжнародного дня солідарності трудящих, відбувалися в Америці, в Чикаго на початку травня 1886 року. Під час мітингу робітників розпочалась стрілянина, хтось кинув бомбу й загинули 7 поліцейських, кілька десятків цивільних. У результаті організатори цих заходів були заарештовані й засуджені до страти. Але й донині лишилося багато нез’ясованих фактів. Говорять, що на страйк вийшли робітники, які були німецькими мігрантами. Тоді серед робітничого руху найбільшою популярністю користувалися анархісти, які пропагували не лише ідею 8-годинного робочого дня, а й негативне ставлення до держави, ліквідацію державних інституцій.

Пізніше ці події були взяті на озброєння ІІ Інтернаціоналом – міжнародною робітничою соціал-демократичною організацією. У 1889 році на Паризькому конгресі було прийняте рішення про відзначення Міжнародного дня трудящих. Відправною точкою якраз обрали
1 травня й ті події, що відбулися в Чикаго. Наступного, 1890 року відбулося перше святкування цього дня в багатьох країнах. Західна частина України, яка на той час була в складі Австро-Угорщини, якраз із багатьма країнами Європи й почали відзначати це свято в 1890 році. Нині близько 143 країн святкують цей день. До речі, у Сполучених Штатах Америки 1 Травня не відзначають, у них День Праці – першого понеділка вересня.

За радянської влади цей день був використаний під іншим кутом зору. Якщо спочатку йшлося про те, що це боротьба за права робітників, то в радянські часи це свято набуло ідеологічного значення. Крім того, у його основу був закладений момент ще й такої міжнародної експансії. Адже Радянський Союз позиціонував себе як країну, де переміг соціалізм, хоча це була лише словесна оболонка. Ідея про солідарність із робітниками інших країн була важливою для радянської влади, щоб проводити через робітничий рух вплив СРСР на інші країни, особливо держави «третього світу». І така ідеологія надала цьому святу іншого забарвлення. Але все-таки треба підкреслити, навіть за радянського часу існувала якась офіційна частина свята: паради, заходи, демонстрації, й неофіційна, коли люди збиралися родинами, з друзями й відпочивали на природі – так звані «маївки».
У межах незалежної України це свято лишилося й ставлення до нього двояке. З одного боку, ми повинні розуміти, що справді в будь-якій державі має бути правовий і соціальний захист людей праці. І, безперечно, він має бути декларованим через ті організації, які працюють на захист робітників, зокрема профспілки. Ми бачимо, що це свято тривалий час використовувалось деякими партіями з ідеологічною метою – задля спекуляції, поширення своєї ідеології.

Мені здається, що владі в нинішніх умовах варто окреслити ставлення до цього свята й зазначити, що є одна позиція, коли ми говоримо про захист інтересів трудящих. А є інша, яку ми не маємо допустити, – це нав’язування якоїсь ідеології. Можливо, нам і потрібно зберегти цю традицію, але не прив’язувати її саме до першотравневих свят. Якщо вже говоримо про те, що нам потрібно міняти світогляд, становитися на позиції української ідентичності, то можна знайти якийсь український відповідник, який би наповнювався змістом людини праці, але не мав ідеологічного навантаження.