Свято зі сльозами на очах

Свято зі сльозами на очах

Цьогоріч День Перемоги Україна святкує по-новому, по-європейськи. На фоні війни на сході України уряд та президент вирішили відмовитись від пишних святкувань та парадів, «переформатувавши» свято у День пам’яті. Лейтмотивом цьогорічних святкувань стало «Пам’ятаємо та перемагаємо». Що ж насправді значать розбіжності у святкуванні Дня перемоги у різні дні та різним чином у різних країнах? Чи правильно відмовлятись від «радянщини» та замість «георгіївських стрічок» використовувати червоні маки? Та що значить для ветеранів Другої світової та нинішніх і потенційних солдатів АТО День Перемоги? Про це ми запитали у експертів, ветеранів та молоді.

8 травня зі звичайного робочого стало Днем пам’яті і примирення. Цим політичним жестом українська влада прагне дистанціюватися від пострадянського культу Перемоги, що відіграє таку важливу роль у сьогоднішній російській воєнній пропаганді. При цьому уряд не бажає його повністю відкидати – адже пам’ять про ту війну глибоко вкорінена в українського населення, і зовсім не обов’язково пов’язана з проросійськими настроями – дуже часто навіть навпаки. Звідси бажання інструменталізувати цей культ у власних політичних інтересах, проводячи паралелі між тодішнім німецьким і нинішнім російським вторгненням на українські землі. Про це говорив президент Петро Порошенко в своїй новорічній промові, саме про це і промови урядовців, зокрема, прем’єр міністра Арсенія Яценюка, на урочистостях 8-9 травня.

Коли святкують у Європі?
Проте, мало хто знає, звідки ж насправді, різні дати святкування: 8 і 9-те та яка з них «правильніша».
Річ у тім, що перший акт про беззастережну капітуляцію Німеччини було підписано ще 7 травня о 2:41 ночі в Реймсі. Радянський генерал Суслопаров підписав його з застереженнями, бо не встиг заручитися згодою з боку Сталіна – і дійсно, радянське керівництво стало наполягати на «перепідписанні» капітуляції. Мовляв, така історична подія має відбуватися належним чином, підписувати документ треба в Берліні, в самому осерді поваленого режиму. В результаті союзники погодились вважати процедуру в Реймсі попередньою і не оприлюднювати інформацію про неї до повторного підписання капітуляції в Берліні, яка відбулась уже 8 травня о 22:43 за місцевим часом. Згідно з документом, припинення вогню було призначено на 23:01 за центральноєвропейським часом. За московським (і київським) часом це вже був наступний день, 9 травня. Через цю різницю в часі і склалась традиція відзначати день перемоги 8 травня в Західній Європі і 9 травня на територіях, підконтрольних СРСР.
97–річний полковник гвардії Петро Васильович Рясик про дні війни згадує з болем. Заглушити цей біль не змогли навіть десятиліття, що минули з того часу.

– Минуло 74 роки, а я й досі здригаюся, коли пригадую бої. Війна і досі сниться мені палаючим металом, свистом куль, завиванням бомб, руїнами міст і сіл, закривавленими бинтами, покаліченими тілами. Але треба було йти вперед і перемагати. Підтримувала думка про Україну та рідний Чигирин. І досі, як найвизначнішу подію, я згадую, як 14 жовтня 1944 року наша частина вийшла на кордон рідної землі. Майже три роки Україна була окупована, тому, можете уявити наше піднесення, коли ми вигнали ворога за свої кордони. Це день пам’яті про війну, яка була написана нашою кров’ю і потом, і про перемогу, за яку було заплачено життям наших побратимів.

Петро Васильович із дому уже не виходить, проте, ще й коли міг ходити на парад, був противником бучних святкувань із алкогольними застіллями. І, до речі, не лише він…

Свято зі сльозами на очах

– Це день скорботи і мій дід, який пройшов всю війну, ніколи не святкував, – говорить керівник черкаського «Офісу реформ» Наталія Даньковська. – Загинула маса людей, проте наші діди і прадіди перемогли. Неможливо відділити смерть і перемогу одну від одної. Треба лише пам’ятати і шанувати.
Саме так святкують у Євросоюзі. Ідея поєднати 8 та 9 травня як глобальні дні примирення та пам’яті про тих, хто втратив життя під час Другої світової війни, містилась у Резолюції 59/26 Генеральної Асамблеї ООН, прийнятої 22 листопада 2004 року – напередодні 60-ї річниці розгрому фашистської Німеччини. Ініціаторами резолюції виступила група країн, переважно, колишнього СРСР, в тому числі й Україна. У преамбулі документу пропонується «подолати спадщину Другої світової війни» та «примиритися». На думку аналітиків інформаційної кампанії «Сильніші разом» – таке формулювання свідчить про східноєвропейське походження тексту. Адже на Заході, в тій же Німеччині, нікому в голову не прийшли би подібні формулювання: там в офіційному дискурсі починаючи з 1970-х років фашизм вважається абсолютним злом, примирення з яким неможливе, а пам’ять про війну – це цінні уроки, які не можна забувати, а не набридлий вантаж, який треба скинути.

Думка молоді

Як свідчить опитування, проведене журналістом «Нової Доби», уроки війни та переосмислення сучасної ситуації – це головний месидж, який для себе винесла з уроків історії та розповідей очевидців (часто родичів, дідів та прадідів). Приводу для помпезних святкувань та нагоди «перехилити чарочку» нове покоління в цьому не бачить.

– Особисто для мене – це день скорботи за загиблими та день перемоги над нацизмом. І саме в такому порядку, – коментує студент ЧДТУ Євгеній Семенов. – Під час війни загинула вражаюча кількість людей 45 000 000. Їм потрібно віддати шану за те, що вони боролись з нацистською \”машиною\” до останнього, віддаючи най дорожче – життя. Нічого поганого у відміни пишних святкувань та переводу цього дня у день пам\’яті я не бачу. Тим більше, що в України зараз вистачає більш важливіших справ, враховуючи події на сході.

Свято зі сльозами на очах

Багато черкасців наголошують також на «примусовості» участі в святкових заходах, яка була раніше. І говорять про те, що ветеранам навряд чи імпонує вияв поваги «під список».
-До відміни \”пишнот\” ставлюся позитивно, адже ці пишноти зазвичай були примусові. Наприклад, усіх працівників державних і комунальних закладів змушували під список йти на свято. Це нівелювало мету проведення цього дня, адже більшість через примус участі у події думали лиш про це і про те, як швидше піти, – говорить координатор освітніх програм Черкаського осередку Всеукраїнської громадської організації «Громадянська мережа «ОПОРА» Марина Макуха. – Особисто для мене День перемоги – це день, коли я згадую свого дідуся, який пройшов усю війну, коли долями людей просто грали в шахи.

Свято зі сльозами на очах

До речі, для частини сімей 9-те травня, це день невимовного болю ще й через те, що саме цього дня або ж напередодні вони отримували «похоронки» і розуміли, що їхні герої до світлого дня завершення війни так і не дожили…
– З дитинства я пам’ятаю татову розповідь про \”День Перемоги\”. У 1945 році йому було 9 років. І от цей чудовий день 9 травня 1945 року він запам’ятав на все життя. Зі школи їх тоді відпустили. Вчителька сказала – діти, йдіть додому, сьогодні ПОБЄДА!!!!! Всі раділи, сміялися, схопили торбинки і побігли по домах… Батько згадує, як він біг вулицею, серед вишневого і яблуневого цвіту, як йому лунко билося серце в грудях, і він , дитина, кричав – «Побєда, побєда!» Забігає в хату, а там мати і бабуся, і він до них – «Ви знаєте, що сьогодні? Побєда!!!» А мати і бабуся як заголосять на всю хату…. Бо на ту пору їм вже прийшла \”похоронка\” …. І так з цього дня, 9 травня 1945 року для мого батька почалося тяжке і безрадісне сирітське життя. Моя бабуся заміж так і не вийшла, бо дуже любила свого чоловіка, мого дідуся, простого сільського вчителя із села Потапці Канівського району Наума Івановича Крапиву, старшого лейтенанта, замполіта, який загинув при обороні Вільнюсу, – ділиться спогадами прес-секретар міського голови м. Черкаси Юлія Крапива. – Через те я ненавиджу війну за тисячі зламаних людських доль, і вважаю цей день своїм особистим днем скорботи. Відміну пишних святкувань вважаю нормальним явищем. Єдине, що нам зараз потрібно – це повага і пам’ять про загиблих. Бо це повинно виражатися швидше внутрішньо, ніж через зовнішні атрибути.

Свято зі сльозами на очах

«Георгіївська» стрічка чи червоні маки?

Стосовно атрибутики, пов’язаної з відзначенням Дня перемоги, між українцями й досі нема одностайності. Адже ще кілька років тому кожен намагався прикрасити себе «георгіївською стрічкою», яку нині називають «колорадською». Нині ж українці масово переходять на «червоні маки» та стрічки у кольорі національного прапору.

Походження цього символу – вірш канадського лікаря, підполковника Джона Маккрея «На полях Фландрії» про маки, що виросли на місці битви під Іпром, коли вперше було використано хімічну зброю. В США, а особливо в країнах Британської співдружності червоні маки стали символом пам’яті про ветеранів та загиблих солдат у Першій світовій війні, а згодом і в інших війнах.
Сьогодні це насамперед британський військово-патріотичний фетиш – приблизний аналог «георгіївської стрічки» в Росії та волошкових квітів у Франції, де вони виконують таку ж роль. Щороку 11 листопада британці активно відзначають річницю завершення Першої світової війни, носячи цей символ на одязі. Значки у вигляді маків продають благодійні організації, що збирають кошти на допомогу ветеранам. Зараз цей символ стосується вже не стільки Першої світової, скільки всіх британських військових, які загинули на будь-яких війнах, включно з тими, що тривають сьогодні (зокрема, в Афганістані). Проте, тут є одна цікава особливість.

Вся ця символіка тісно пов’язана саме з британською імперською військово-політичною історією. Як вдалося з’ясувати аналітикам інформаційної кампанії «Сильніші разом», є лише дві держави, що не є колишніми британськими колоніями і при цьому активно пропагують червоні маки як символ пам’яті про Другу світову війну – це Албанія і Україна.
І, можливо, «Лайфньюз» сьогодні кричатиме про те, що відміна пишних святкувань – це знущання над ветеранами, і про те, що у них «забрали свято» (це, до речі, нагадує риторику Чечетова стосовно новорічної ялинки під час Майдану) і люди незадоволені переформатуванням свята в День пам’яті, проте… в Черкасах ми таких практично не знайшли. Хтось за перейменування, хтось проти, але всі – проти популізму.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x