Сьогодні мені б хотілося поговорити про дітей. Завжди багато звернень, прохань, консультацій стосовно того, як правильно виховати, виростити дитину. Психологи не дають точних вказівок як це робити, людина сама вирішує, але дуже важливо, щоб люди володіли хоча б основними знаннями стосовно психофізіологічного розвитку особистості. На те, якою виросте дитина: впевненою і комунікабельною, відважною і відкритою, боязкою і тривожною, замкнутою і надмірно сором’язливою залежить багато від її психосексуального розвитку, а він починається від 0 місяців і продовжується дуже довго.
Найперша фаза в такому розвитку називається «оральною» і триває від 0 до року-півтора. Вона має таку назву тому, що дитина все своє задоволення і спокій отримує через рот, через смоктання материнської груді. Цей період є надзвичайно важливим у формуванні вже дорослої особистості, тому що саме зараз формується базова довіра або недовіра до світу. Якщо в цей період мама завжди поряд і задовольняє потреби дитини, дитина виростає впевненою і спокійною, адже вона відчуває захист. Крім того, материнська грудь потрібна їй не лише для годування, буває дитина сита, але сам рефлекс смоктання її заспокоює і мати повинна це дитині дати. Дати впевненість, захист і спокій. Так сформується впевненість у тому, що світ не є небезпечним, ворожим і злим, а навпаки: добрим, відкритим, дружнім. Такі діти потім стають «улюбленцями долі» або їх ще називають «везунчиками». Все у них виходить, вони чарівні, позитивні і легко долають перешкоди. Взагалі, Зігмунд Фройд вважав, що песимісти і оптимісти формуються саме у період «оральної» фази. Десь я з ним згодна. Потрібно також враховувати, що всі діти народжуються з різним рівнем тривожності, тому материнську грудь як засіб заспокоєння всі будуть потребувати по-різному. І це дуже важливо для матерів розуміти індивідуальні особливості саме своєї дитини, а не рівнятися на розмови мамочок біля під’їзду, де кожна намагається вихвалити свою дитину якнайбільше.
Є діти з низьким рівнем тривожності, це ті, котрі посмоктали грудь і заснули до наступного годування. Це величезне щастя для матерів мати таких дітей, проте це не так часто і зустрічається. Є діти тривожні. Вони часто плачуть, їх треба носити на руках, деяких майже постійно, втомлюються всі й, особливо, мама. Але ж тривожність сама по собі не зникне і якщо дитина потребує материнських рук, тепла і груді для заспокоєння, то треба давати їй стільки, скільки їй потрібно. З часом ця тривога буде зменшуватися, а потім і зникне зовсім, бо дитина буде несвідомо відчувати, що у неї є захист і вона зможе далі сама справлятися з багатьма ситуаціями. Але, це за умови, грамотної і самовідданої поведінки мами у такий важливий період. Якщо «оральна» фаза відбулася правильно, є велика ймовірність того, що дитина виросте психологічно здоровою зрілою особистістю. Правда, не менш важливою є й наступна «анальна» фаза, але то інша тема. Якщо ж дитині не вистачило материнської груді, за різних причин, мами не було поряд, вона втомилася, зайнята, відпочивала, тощо відбувається фіксація на цій фазі і тривожність повністю не зникає. Вона лише займає приховану позицію. А потім може «винирнути» у 6-7 років, проявляючись у тому, що дитина постійно смокче палець, і не може заснути без цього ритуалу. Батьки вже його мажуть і гірчицею, і часником, а дитина все одно смокче. Але ж від гірчиці, часнику тривожність не зникне. А дитина пішла до першого класу, у неї кризовий період, зміна обстановки, режиму, оточення, все це спровокувало тривогу, часто – страх і дитина несвідомо повертається до єдиного джерела заспокоєння – смоктання. Але ж у такому віці вже мамину грудь смоктати не будеш, то шукаються інші підручні засоби. Найчастіше, це палець. І коли мамі, яка у паніці звертається, що робити, рекомендуєш більше часу проводити з дитиною, читати їй на ніч казки, спілкуватися перед сном з нею, гладити, цілувати, одним словом, намагатися дати їй той спокій, впевненість і захист, які не далися у період «оральної» фази, а мати відповідає, що у неї немає часу на такі дурниці з вже дорослою дитиною, то стає дуже, дуже сумно. А потім виявляється, що дитина вже палить з хлопцями за будинком у свої вісім років, а ще через два – смокче з пляшки поки що слабкі алкогольні напої.
Смоктальний рефлекс нікуди не подівся, застрягання відбулося на «оральній» фазі і дитина, підліток і дорослий будуть смоктати все, що їм принесе заспокоєння. А алкоголь, тим паче, зніме будь-які рівні тривоги. І от у цьому весь феномен науки психології, що таких складних речей, комплексів і проблем, які виникають у дорослих людей, можна було б уникнути, якби у перші роки життя малесенької дитини мама була поряд і дала дитині достатньо тепла, впевненості і захисту. І, навіть, якщо дитина на штучному вигодовуванні, вона все одно відчуває материнське тепло і захист. І, скільки я живу, і спостерігаю різних ситуацій, тим більше я переконуюся, що майбутнє дитини залежить від її матері, скільки вона готова вкласти і навіть – пожертвувати. Тільки не повинно бути крайнощів, «золота середина» – ідеальний варіант.
