Тож, 11 травня 2015 року до місць зведення фортифікації черкаськими будівничими вирушила команда з працівників кооперативних підприємств з тим, аби забезпечити щоденне повноцінне харчування для майже 140 робітників. Будівельники прибули наступного дня о 5 годині ранку, де на них уже чекав гарячий сніданок.

Уся необхідна продукція та знаряддя для того, аби облаштувати кухню в непристосованих для її функціонування умовах були придбані кооперативними підприємствами. Очолили першу зміну кооператорів досвідчені спеціалісти Споживспілки Микола Зінець і Надія Босецька, а також постійний волонтер – голова правління Катеринопільського райст Віктор Приємський.
Повернувшись із відрядження на Схід, яке тривало 10 діб, головний фахівець з ресторанної справи Черкаської Споживспілки Надія Босецька поділилася враженнями:

– 12 травня до місць будівництва фортифікаційних споруд прибуло дві групи кухарів: неподалік від с. Малинівка Донецької області розташувалася перша група, в яку увійшло 3 кухаря, по одному спеціалісту із Канівського, Кам’янського та Черкаського районного споживчого товариства, водій та ми з Миколою Зінцем. Ще троє кухарів та голова правління Катеринопільського райст Віктор Приємський розташувалися поблизу м. Краматорськ. Проїжджаючи шляхами Донеччини бачили чимало руйнувань, а прибули у чисте поле, вкрите ніжною молодою зеленню, поросле маковим цвітом, десь на обрії – декілька деревець. Звичайно, від тієї краси після важкої дороги, дух захопило. Але для роботи не було жодних пристосувань, жодного приміщення або якоїсь споруди. Першим ділом хлопці самостійно влаштували найпримітивніші санітарні умови, встановили намети, в одному із яких був склад продукції та наші «спальні місця», в іншому – власне кухня. З Черкаського штабу цивільної оборони нам видали піч польової солдатської кухні, яка працює на дровах. Раніше ми таких пристосувань в своїй роботі не зустрічали, до того ж, розрахована на три чани, працювала вона доволі специфічно, але, не маючи вибору, швидко з тією пічкою «потоваришували» та приноровилися до її примх. Дрова нам заготовляли наші ж працівники Микола Зінець та Павло Сироід.

– Яким же був ваш звичайний робочий день?
– Розпочинали ми роботу ледь не поночі, адже з 6-ї до 7-ї ранку – сніданок, потім – з 13 до 14 – обід, і вже з 19 до 20 – вечеря. Протягом дня постійні кава-чай – для всіх, хто звертався. Посуд мили самі, без помічників. Звичайно, всього було. І холод, і дощ пережили, і відсутність елементарних побутових умов, і проблеми зі зберіганням продуктів. До речі, примудрялися так влаштовуватись, що нічого із завезених продуктів не зіпсувалося і не було викинуте. За умов польової кухні для працівників зручніше, коли діє самообслуговування. Кожний приходить зі своєю тарілкою, чашкою… Але ми намагалися зробити трапезу максимально комфортною: люди приходили за повністю накритий і сервірований стіл, щоб все було хоч і просто, але ошатно і привітно. Навіть маковими букетиками прикрашали свій нехитрий побут. Так ми звикли працювати для людей в наших закладах, поважати кожного, готувати з турботою, та по-іншому і не можемо. З’явився там у нас і «охоронець» – песик чорного кольору. Прийшов до нас такий худий та голодний, радів будь-яким харчам. Прозвали ми його Сеппер, шуткуючи зі слова «сепаратист». Робітники, серед яких більшість були лісничі, збудували нам, кухарям, штучний кулемет з дерева, як захист, поки вони на роботі. Працювати доводилось і тяжко і багато. А от проблема була з питною водою. В селі у людей здебільшого вода колодязна. Але в одного дідуся місцевого є колонка. Попросили покористуватися, але ж зрозуміло, що витрати за воду оплачувати доведеться доброму господарю. Тому ми кожного разу, коли вирушали по воду, привозили для того дідуся продуктову допомогу. І він нам радів. А за день до закінчення нашої першої зміни, коли вже готувалися передавати справи наступній , поступило розпорядження всій бригаді переміщатися на інше місце розташування будівництва, – десь кілометрів за 60, ближче до м. Краматорська. Там вже, не серед поля, а в дубовому гаю, довелося заново облаштовувати і кухню і свої «житлові» помешкання. Облаштували і передали іншій зміні. Наразі там працюють кухарі зі Смілянського та Лисянського районних споживчих товариств, а їх змінять Звенигородчани, Золотонісці та Маньківчани.

– У таких у буквальному сенсі «польових» умовах нашим фахівцям раніше не доводилося працювати. Ще декілька років тому Надія Босецька організовувала роботу кухарів на зовсім інших заходах: представляли українську кухню та кухню Черкащини в різних країнах світу: в Іспанії, в Сполучених Штатах Америки… Але сьогодні маємо нові виклики часу, тож, впевнені, що і цю свою варту витримаємо з гідністю, – говорить голова правління Споживспілки Віктор Боїн.