Так категорично оцінив рівень підготовки сучасної молоді Анатолій Кузьмінський, ректор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.
Проте ректор намагався бути максимально обєктивним у своїх оцінках і наголосив, що нікому не ставить це в вину. Хоча б тому, що усвідомлює і власну частку провини.

– З 24 спеціальностей, за якими готує фахівців наш університет, 14 – педагогічних, – говорить він. – Значить, у поганій підготовці вчорашніх школярів винні й ми – значить, недостатньою була підготовка їхніх вчителів, яких ми випускаємо. Щоб певною мірою спокутувати це своє недопрацювання, ми давно заснували потужне підготовче відділення при нашому виші, яке якраз покликане «довчити» того, що діти недовчили в школі. Те саме відбувається і на першому курсі.

Усвідомленість вибору вишу, на думку пана Кузьмінського, мало впливає на рівень знань студентів. Він визнає, що трапляється, коли школяр, що вчився лише задовільно, може у ВНЗ стати відмінником тільки тому, що вибрав цей навчальний заклад за покликом серця. Але буває й навпаки. Тому жодних закономірностей тут нема.

– Пята частина студентів робить свій вибір вишу неусвідомлено. Значна частина приходить вчитися на ту спеціальність, яку за них обрали батьки. Як правило, ці діти вчаться за контрактом. Але це не означає, що всі вони вчаться погано, – говорить Анатолій Іванович. – Звісно, таке трапляється, і досить часто. Довчаються сяк-так до 2-3 курсу, і тут починаються проблеми. Повірте, я не один раз казав таким батькам: мені шкода ваших грошей. Та вони, як не дивно, продовжують наполягати на навчанні власного чада, навіть якщо воно веде себе так невдячно.
Єдина закономірність – серед хлопців такі трапляються частіше, серед дівчат хіба одна з десяти.

В чому впевнений пан Кузьмінський, так це в тому, що жоден компютер, гаджет чи ще щось в тому ж дусі не зможе замінити живе слово Вчителя. Вплив щирих емоцій, приклад достойного людського характеру – це те, чого жодна машина дати не може. Найсучасніший компютер – всього лише допоміжний пристрій, суха справа.

– Наші діти мають набагато ширші можливості щодо пошуку інформації, яку тепер можна добувати з інших джерел. Але виховання наших дітей в силу тих же причин стає гіршим. Надлишок інформації призводить до того, що вони копіюють не найкращі зразки поведінки, агресія, насилля сприймаються ними не як щось надзвичайне, а як пересічна подія. І в цьому я вбачаю дуже серйозну загрозу. Тому роль вчителя якраз не знижується, а зростає, – говорить Анатолій Іванович, і визнає, що сьогодні вчитель не виконує цю функцію, зокрема, й тому, що сам перебуває у жалюгідному фінансовому становищі.