Її, як тему цієї публікації, я обрав невипадково, оскільки новий політичний сезон щойно розпочався, а навколо булави вже розгорілися неабиякі пристрасті. Як завжди її не можуть поділити між собою ні радикально налаштовані опозиціонери, ні досвідчені політики інших партій. Одні традиційно обіцяють кардинальні зміни в країні, і як аргумент, використовують при цьому бідність, яку, на їх погляд, можна подолати лише революційними методами. Інші ніяк не можуть визначитися, куди країну вести – в напрямку «загниваючого капіталізму», чи свого старшого брата, котрий із усіх сил і досі намагається впливати на виховання вже давно повнолітньої молодшої сестри. Парадокс у тому, що на словах усі закликають до єдності нації, а на ділі, непримиримістю одне до одного, продовжують її роз’єднувати. Насправді ж чвари політиків українцям набридли, як гірка редька. Наш мудрий народ давно, незалежно від дій вождів, прагне єдності. І не так давно я переконався в цьому на прикладі фестивалю чорнобривців, який 24 серпня відбувся в Золотоноші. Ні організатори дійства, ні місцеві жителі, ні гості міста, не очікували, в рамках цього, на перший погляд, розважального заходу, пережити такий шквал позитивних емоцій. Ніхто не змушував людей одягати вишиванки, але вбралося в них пів міста. І дорослі, і малі золотонісці із задоволенням відгукнулися на заклик підтримати національну ідею свята. І в результаті за два останні десятиліття фестиваль чорнобривців став наймасовішим заходом у нашому місті. Скільки любові, радості, щастя, доброзичливості одне до одного відчули в цей день люди… І, звичайно, гордість від того, що фестиваль отримав статус Всеукраїнського свята, а живий вінок із чорнобривців потрапив у Книгу рекордів України. І всім стало зрозуміло – справжня єдність нашого народу існує! І розбудити її можна лише добрими намірами, а не революціями, котрі, як відомо, породжують лише бідність…