Перший бій запам’ятав на все життя
Бойове хрещення Михайло прийняв у грудні 1942 р. на безіменній висоті в Сталінградській області. Той день він запам’ятав на все життя.
– Німці завзято проривались до оточеного Сталінградського угруповання. Завданням нашої дивізії було стримати німців, а потім перейти в наступ, – згадує Михайло Варфоломійович. – Рано-вранці запрацювала артилерія, міномети, кулемети, покотилось натхненне «Ура!», але атака захлинулася й довелося відійшли на висхідну позицію. Німці швидко перегрупувались і рушили на нас. Ми з товаришами вискочили з окопів. Раптом переді мною, немов з-під землі, виріс кремезний фріц. Від несподіванки я вистрілив майже впритул. Німець поточився й упав, занурившись рогатою каскою в сніг…
Тоді Михайло, який жодного разу в житті не брав участь навіть у бійці, зрозумів, що вбив людину. Але війна – це війна. Не зробив би цього, навряд чи сам лишився живий. Не встиг юнак опам’ятатися, як ще один фріц накинувся на нього. «Усе, кінець!» – майнула думка. Та поряд з’явився старшина. Він проштрикнув німця штиком і прогримів: «Не будь роззявою, слов’янине! Твоє хрещення позаду, фронтовику! Біжи в окоп, а я зараз…» Прийшовши до тями, хлопець згадав, що бачив його портрет у дивізії на листівці з заголовком «Людина з легенди».
– Ніколи не забуду цього сибірського богатиря. Він не раз ходив через лінію фронту, приводив «язика», добував потрібні дані про ворога, ходив в атаки, бився, як лев. Мені тоді захотілося стати саме таким, як старшина Олексій Каргасков – величезного зросту, з широченними плечима й могутнім, мов кувалда, кулаком,– говорить ветеран. – Я був невисокого зросту, але знав, що маю сильний характер, тож наступного разу не розгублюсь.
Пізніше старшина розповів Михайлові, що його предки ведуть рід від запорізьких козаків. Народився й виріс він у глухому сибірському селі, неподалік від річки Об. Усе життя полював. Ходив на ведмедя з рогатиною, не одного переміг у сутичці з ножем. Та часто, бувало, просто подовгу бродив із рушницею, милуючись замріяною красою глушини. Так, Олексій умів розуміти дивний світ тварин і птахів у його єднанні з природою й життям. І так, може, й прожив усе життя, якби не війна. На щастя, досвід тайговика на війні згодився.
Після втрати друга, з’явилося бажання мститися ворогам
Бойовий шлях Михайла Образцова продовжився у Ростовській області. Пізніше він потрапив зі старшиною Каргасковим у танковий десант. Поряд із ним молодий боєць почував себе значно впевненіше.
– Це трапилося в обороні. Нам видали кожухи, автомати, гранати й посадили на танки. Під прикриттям ночі й сніжної бурі рухалися до станції Тацинської. В дорозі так мотало, що ледве втримувалися за броню. Заметіль різала й колола обличчя, задувало за комір, тіло німіло від холоду, – говорить Михайло Варфоломійович. – А танки, знай собі, гуркотять. Наш – у подряпинах і рваних ранах, заштопаних сваркою. Напевне, машина й танкісти не раз побували в боях.
Танки хвацько зайшли на німецький аеродром із навітряної сторони. Він був огороджений колючим дротом і сторожовими вежами, освітлений по периметру. Бійці на ходу зіскочили з танків і зайняли оборону. Важкі машини з ходу почали трощити літаки, а воїни строчили з автоматів по сторожових вежах. Із веж відстрілювались, стріляли й напіводягнені гітлерівці, які вискакували з двоповерхових будинків, розташованих поблизу аеродрому. Їх закидали гранатами й розстрілювали з автоматів. Ревіння зброї зливалося з виттям бурі. За словами ветерана, все було, немов у кіно.
Аеродром був знищений. Як стало відомо пізніше, на ньому в той час перебувало 200 бойових і воєнно-транспортних фашистських літаків.
– Наших хлопців теж полягло немало, – згадує Михайло Варфоломійович. – Після завершення бойової операції, ми повернулися на позиції, де похоронили бойових товаришів, а я – друга й земляка. Тоді в мене з’явилася ненависть до фашистів і бажання помститися за полеглих. У цьому ми поклялися на їхній могилі.
Війна тривала. На кордоні з Україною під час штурму Саур-Могили Михайло Образцов отримав контузію. Унаслідок цього втратив слух і мову, потрапив у польовий госпіталь, де пролежав більше місяця. Після одужання повернувся на фронт, брав участь у визволенні Донбасу, Запорізької області, форсував Дніпро південніше Запоріжжя. Потім пройшов із боями Херсонською й Одеською областями. Закінчив війну участю в розгромі Кишенево-Ясського угруповання рядовим солдатом.
