Черкасці досі пам’ятають, як божеволіли від голоду

Черкасці досі пам’ятають, як божеволіли від голоду

Їх катували голодом, доводили до відчаю, божевілля та людоїдства. Завтра, 23 листопада, по всій Україні запалять свічки в пам\’ять про жертв Голодомору. Від трьох до десяти мільйонів українців закатували за наказом Сталіна в 1932-33-му роках. Очевидець Голодомору, герой нашого наступного сюжету, пригадує: у Кремлі не приховували, що хочуть провчити непокірне українське селянство. Про два роки голодного пекла – далі з перших уст.
 
Життя Олексія Слюсаря назавжди розділилося на два періоди: до та після Голодомору. На очах 9-річного хлопчика пухли з голоду сестри, брати та батько. Всі померли. Хто не міг бачити, як мучаться рідні, накладав на себе руки, пригадує дідусь.

Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Наприклад, мого товариша мати. Приходимо, а вона отак на вірьовці над піччю висить. Отак і загинула. Це все я бачив!».

Заможне село вмить перетворилося на пекло, пригадує чоловік. Вулицями ходили не люди, а голодні привиди. Вони марили їжею.
Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Коло дядька Панаса було кладовище. Він казав, що там щодня людей загортають. Я пішов. Там чоловік сім мертвих загортають. Дехто ще ворушився. Живі люди ще… ворушились. А їх хоронили».

Утікати від голодного божевілля хлопчик, за порадою сусідки, кинувся на кордон із Росією. Туди, наляканий і вже теж опухлий із голоду, дістався товарним потягом. Рятівний шмат хліба отримав із рук милосердної росіянки.

Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Така невеличка хатка. Вона сама жила. Накришила мені в миску хліба. І я їм, худий такий. А вона плаче біля мене… То й мені шкода було».

У Росії, пригадує Олексій Слюсар, голоду не було. Від недоїдання стогнала лише Україна.

Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Сталін, Каганович, Молотов казали: надо проучить хохлов непокорных. У Росії ж голоду не було. Якби це не геноцид був, то Росія б поділилась б із нами. Дала б нам по пайочку».

Для родини Слюсарів тема Голодомору – одна з найболючіших. І через 80 років після трагедії пенсіонер пам’ятає кожен голодний день.
Тамара Слюсар, дружина: «Він завжди крихти збирає. Каже: не розкидайте та не псуйте хліб. І хто не пережив Голодомор, той не зрозуміє. І я розумію, хліб не можна викидати. Це – Божий дар».

Попри пережите, Олексій Слюсар – оптиміст і жартівник. Каже: покидати цей світ не боїться, бо зазирнув у вічі смерті ще в дитинстві. Від страшних спогадів рятується малюванням. Пише картини щоденно. Його мрія – померти з пензлем у руках.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x