Їх катували голодом, доводили до відчаю, божевілля та людоїдства. Завтра, 23 листопада, по всій Україні запалять свічки в пам\’ять про жертв Голодомору. Від трьох до десяти мільйонів українців закатували за наказом Сталіна в 1932-33-му роках. Очевидець Голодомору, герой нашого наступного сюжету, пригадує: у Кремлі не приховували, що хочуть провчити непокірне українське селянство. Про два роки голодного пекла – далі з перших уст.
Життя Олексія Слюсаря назавжди розділилося на два періоди: до та після Голодомору. На очах 9-річного хлопчика пухли з голоду сестри, брати та батько. Всі померли. Хто не міг бачити, як мучаться рідні, накладав на себе руки, пригадує дідусь.
Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Наприклад, мого товариша мати. Приходимо, а вона отак на вірьовці над піччю висить. Отак і загинула. Це все я бачив!».
Заможне село вмить перетворилося на пекло, пригадує чоловік. Вулицями ходили не люди, а голодні привиди. Вони марили їжею.
Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Коло дядька Панаса було кладовище. Він казав, що там щодня людей загортають. Я пішов. Там чоловік сім мертвих загортають. Дехто ще ворушився. Живі люди ще… ворушились. А їх хоронили».
Утікати від голодного божевілля хлопчик, за порадою сусідки, кинувся на кордон із Росією. Туди, наляканий і вже теж опухлий із голоду, дістався товарним потягом. Рятівний шмат хліба отримав із рук милосердної росіянки.
Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Така невеличка хатка. Вона сама жила. Накришила мені в миску хліба. І я їм, худий такий. А вона плаче біля мене… То й мені шкода було».
У Росії, пригадує Олексій Слюсар, голоду не було. Від недоїдання стогнала лише Україна.
Олексій Слюсар, очевидець Голодомору: «Сталін, Каганович, Молотов казали: надо проучить хохлов непокорных. У Росії ж голоду не було. Якби це не геноцид був, то Росія б поділилась б із нами. Дала б нам по пайочку».
Для родини Слюсарів тема Голодомору – одна з найболючіших. І через 80 років після трагедії пенсіонер пам’ятає кожен голодний день.
Тамара Слюсар, дружина: «Він завжди крихти збирає. Каже: не розкидайте та не псуйте хліб. І хто не пережив Голодомор, той не зрозуміє. І я розумію, хліб не можна викидати. Це – Божий дар».
Попри пережите, Олексій Слюсар – оптиміст і жартівник. Каже: покидати цей світ не боїться, бо зазирнув у вічі смерті ще в дитинстві. Від страшних спогадів рятується малюванням. Пише картини щоденно. Його мрія – померти з пензлем у руках.
