7 січня – Різдво Христове

Різдво Христове – одне з найбільших свят, які відзначають всі християни світу, не залежно від соціального статусу і місця проживання. День народження Найголовнішої Особи найпоширенішої світової релігії Господа Ісуса Христа Спасителя давно вийшло за рамки просто релігійного свята. Церква називає народження Сина Божого однією з найважливіших подій в історії людства. У багатьох країнах світу – 7 січня (або 25 грудня, за старим стилем) визнано офіційним світковим вихідним днем. В Україні ж святкування Різдва має давні традиції, які глибоко пов’язані з нашою національною свідомістю та історією.

Із чого все почалося

Різдво Христове є одним із найдавніших свят. Його історія вже нараховує понад 2 тисячі років. Цього дня сталася подія, яка мала величезне значення для кожної людини. У невеличкому містечку Вифлеєм народився хлопчик, якого назвали Ісусом (у перекладі з давньоєврейської ці ім’я означає «спасіння»). Саме Йому судилося навіки змінити долю всієї нашої цивілізації. Адже навіть ті, хто не вірить у божественність Ісуса Христа, не може не визнати, що Християнська Церква, світова релігія, що виникла з Його вчення, кардинально вплинула на історію розвитку всього людства. Починалося ж усе 2014 років тому у невеличкому містечку Віфлеєм. Принаймні, так це описується в Євангеліях.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з\’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастухами до печери з Марією, Йосипом та Ісусом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, миро — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Сам Ісус Христос ніколи не святкував Свого дня народження і не заповідував робити це учням. Причину цього історики вбачають в національній приналежності Спасителя. Ісус по матері був євреєм і виховувався в ізраїльській родині. А в ті часи цей народ вважав день народження людини одним із найгірших в її житті і всіляко намагався забути про його існування. Апостоли та більшість перших християн були ізраїльтянами і теж не вважали день народження святом. Вперше Різдво було оголошено особливим днем аж через 400 років після смерті і воскресіння Сина Божого. В IV ст., коли християнство стало офіційною релігією Римської імперії, служителі церкви вирішили замінити язичницькі свята своїми. Римляни і греки здавна відзначали 25 грудня, день зимового сонцестояння, як день народження бога сонця і початок нового щорічного циклу життя. Тож, не дивно, що Церква замінила бога сонця на Христа і оголосила 25 грудня днем Його народження, або, як заведено казати у слов’ян, Різдвом Христовим. Католики і нині відзначають Різдво 25 грудня, православні ж святкують цей день, як і решту подій, за новим календарем, тобто на 14 днів пізніше – 7 січня.

Українські традиції

Для українців Різдво споконвіку мало особливе значення. Саме на цей час ще в дохристиянські роки припадало святкування одного з найшанованіших богів давньослов’янського пантеону. Слов’яни, як і більшість народів світу, вірили, що в день зимового сонцестояння народжується новий бог сонця Коляда. Після введення християнства старі боги були відкинуті, а от традиції і звичаї залишилися, щоправда змінилися відповідно до нових потреб.

Підготовка до свят починалася за кілька тижнів до події. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими.

Особливого значення в наших пращурів мав вечір перед Різдвом, або Свят-вечір. Підготовка до святкової вечері носила урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал. За уявленнями, всі предмети, які мали відношення до обрядового столу, набували чудодійної сили. На покуті під образами розстеляли чисте сіно, на яке ставили горщики з кутею та узваром. Подекуди їх покривали обрядовим хлібом – книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей – це мало забезпечити їхню високу несучість на ступного року. Якщо в господарстві були бджоли, то господар, одягнувши шапку й рукавиці, ніс кутю, імітуючи їхнє гудіння. Широко побутував звичай ставити на покуті сніп із жита, пшениці або вівса (дідух, колідник, коляду). Іноді в нього встромляли косу, серп, граблі, що символізувало успішну працю в наступному аграрному сезоні. На Свят-вечір робили прогнози й ворожили. Зокрема вважалося, що зоряна ніч перед Різдвом обіцяла врожайний рік. За довжиною стеблини соломи, яку виймали з-під святкової скатертини, гадали, кому судився вік довгий, а кому короткий. До Свят-вечора готували чітко визначену кількість страв (7, 9 чи 12), використовуючи майже всі наявні у господарстві продукти, за винятком скоромних. Сама трапеза проходила з додержанням певних правил і нагадувала розгорнуте обрядове дійство. Обов\’язково запалювали воскову свічу. Господар курив ладаном у хаті й читав молитву, щоб відвернути злі сили. Захисну функцію виконували також звичаї закликання морозу, обряди, якими застерігалися від бурі, хижих звірів, відьом, чарівників та ін. Існувало й повір\’я, що той, хто спить у ніч перед Різдвом, проспить царство небесне. На Свят-вечір було прийнято вшановувати померлих і живих родичів. Для померлих залишали рештки їжі на столі (мити посуд у цей день вважалося за гріх). До живих посилали дітей зі святковими стравами. Приймаючи їх, господарі дякували і теж передавали такі самі страви зі свого столу. Це символізувало спорідненість сімей, їхню приязнь і взаємну щедрість. Дітей, які приносили вечерю, частували, обдаровували гостинцями.

Про колишнього бога Коляду сьогодні нагадує лише обрядове дійство, яке розпочиналося на Свят-вечір після Святої Вечері. Українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. За це колядники отримували нагороду: їжу, солодощі, гроші. Починаючи з XVII-го століття українці (переважно студенти духовних семінарій) виставляти на Різдво вертепну драму. Вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, пов\’язані з народженням Христа і біблійними персонажами. Щоправда в Центральній Україні і на Черкащині зокрема вертеп проіснував недовго.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно було стояти на столі.

По обіді наставав час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Молодь влаштовувала гуляння. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Час пробачати і просити прощення

Практично кожен день церковного календаря присвячений якійсь особистості, життя і діяльність якої пов’язана з Богом, Святим Письмом чи Церквою. Та серед усіх святих, мучеників та патріархів окремо стоїть постать Того, без Кого не існувало б не лише Церкви, людства, Землі, а й усього сущого. Той же день, в який Творець втілився у Своє творіння для того, щоб врятувати його від вічної погибелі, має надзвичайне значення для всіх, хто вірить в Бога і Його Сина. Саме так навчають своїх прихожан церковні служителі в багатьох християнських храмах України.

– Це свято є одним з головних у спасінні православної людини, як Великдень, Трійця, Хрещення тощо, – говорить Настоятель храму Святого Георгія в Каневі протоієрей Георгій Почтовий. – Цього дня всі православні віруючі християни дякують Спасителю світу, Який звільнив людину від рабства гріха і поєднв землю з Небом і людину з Богом. До цього дня церква встановила 40-денний піст, під час якого люди постяться і каються в своїх гріхах, приносять покаяння, цим самим очищають свою душу для того, щоб зустріти достойно свято. Піст цей не лише тілесний, він повинен бути і духовний також. В посту люди повинні творити милосердя, провідувати один одного, хворих, немічних, допомагати, за можливості всім, хто потребує допомоги, і були милостивим до кожного.

Тілесний піст на Різдво завершується, а от духовний повинен супроводжувати християнина все життя, а особливо в день, який потрібно повністю присвятити Богу і богоугодним справам.

– Кожна людина, яка вірить у Бога і хоче мати благословіння Спасителя, який народився у Віфлеємі, завжди в день Різдва Христового спішить у Церкву Божу, щоб помолитися за свою сім’ю, за рід свій, попросити, щоб був мир на Землі, злагода та благополуччя, – говорить священик. – Після служби віруючі повертаються додому і сідають за світковий стіл. Їсти можна все, що хочеться, але в міру. Якихось особливих страв для різдвяного столу не існує, але інколи люди самі створюють сімейні традиції. Їдять особливі для них страви, співають особливі різдвяні пісні. У цьому немає гріха. Крім того, в цей день провідують один одного, йдуть до рідних, до знайомих, до друзів, вітають один одного. Потрібно провести богоугодно цей день. Було б дуже добре, аби люди після служби відвідали хворих, немічних, прикованих до ліжка. Може, хтось згадає тих, що у в’язниці, особливо тих, що потрапили туди через необережність чи з якихось інших причин.. Якщо немає можливості провідать, принаймні, потрібно помолиться в церкві за таких людей. Так завжди було на Україні і так потрібно робити.