Звичайно, боляче зараз дивитися на задимлений дах, на страшні чорні стіни нашого улюбленого драматичного театру, але в стократ страшніше уявити його можливе майбутнє…
Ще коли полум’я жваво облизувало стіни, а пожежники з соромом дивилися за напором води із брандспойтів, коли сотні черкащан заповзято знімали цю трагедію на свої телефони, у соціальних мережах розгорілася справжня дискусія щодо подальшої долі будівлі. Якщо узагальнити всі дописи, прийняти емоції, нецензурні вислови тощо, то виходять ось такі пророцтва.

Сценарій перший. Нездійсненний…
Театр відреставрують. Найближчим часом. Він стане в десять разів кращим, аніж був. Кошти на ремонтні роботи збиратимуть усім миром, як і на війну, а ще трішки дасть держава, щось візьмуть із місцевих бюджетів, певну суму дадуть небайдужі депутати. Точна дата закінчення реставрації не відома, необхідна сума коштів на роботи ще не підрахована.

Сценарій другий. Реальний…
Театр законсервують. От просто так: дах залатають й усе зачинять. Немає коштів. На який час — не уточнюється. Думаю, що десь так приблизно, як і обласну філармонію, на 18—20 років…

Сценарій третій. Не дай, Боже…
Театр повністю зруйнують. Зрівняють із лицем землі. На його місці зроблять красиву зону відпочинку з фонтанами, лавочками, клумбами. Це місце стане справжньою родзинкою Черкас. Меценати на цю місію знайдуться.
Скажете: невтішно і сумно? Саме так і є. І перспективи я особисто не бачу. Мені дуже хочеться помилятися і бути в цьому випадку необґрунтованим песимістом, але ж реалії сьогодення страшні й безперспективні. Шкода місто, шкода театралів, шкода колектив театру. Як редактор можу обіцяти одне: ми триматимемо руку на пульсі цієї трагедії. Вже в одному з наступних номерів читайте коментарі фахівців щодо подальших дій та кроків держслужбовців, діячів культури заради порятунку Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.