Чорнобаївський «кіборг» з Донецького аеропорту

Дата: 10-07-2015, 12:24

Чорнобаївський «кіборг» з Донецького аеропорту
Оборона, за якою в напруженні стежили мільйони, потужні атаки ворога, герої, які ніколи не повернуться додому, легенда про «кіборгів» – такою в історію ввійшла оборона Донецького аеропорту.
З першими відбитими атаками бойовиків народилася легенда про «кіборгів». Ворожий вогонь вигартував бойове братерство, відоме лише героям. Під шаленим обстрілом йшов день за днем, доба за добою. Згорів склад паливно-мастильних матеріалів, зруйновано термінали. Але на диспетчерській вежі, яка якимось дивом тримається під обстрілами, ще довго майорить прапор України.
І серед оборонців вежі аеропорту з листопада 2014-ого - чорнобаївець Сергій Вікторович Назаров. В 1996 році він закінчив Чорнобаївську школу №1. Потому рік провчився на кібернетика в Київському університеті ім. Т. Шевченка. Та стрівши кохання – майбутню дружину Аллу, – поїхав за нею у Миколаїв. Там закінчив суднобудівний інститут, працював. На рік, якраз перед початком АТО, довелося повернутися до Чорнобаю. І хоча в армії не служив (за станом здоров’я лікарі визнали непридатним), та залишитися байдужим, коли ворог роздирає країну, не в його характері. Тож 24 серпня 2014-ого з Миколаєва іде добровольцем.

Після місячного навчання у Десні потрапляє до 93-ої механізованої бригади (смт Черкаське Дніпропетровської області). У Десні отримав спеціальність механіка бойової машини піхоти (БМП). Проте у Черкаському цього транспорту майже не було і за місяць перевчився на гранатометника.
З кінця жовтня – зона АТО, захист вежі Донецького аеропорту, замкомвзводу. 28 листопада по ротації Сергія вивели у с. Тоненьке. Проте покинути бойових побратимів було нестерпно важко. Випросивши БМП, їздить з Пісків в аеропорт так званою «дорогою смерті» (єдиний шлях доставки припасів, їжі та підкріплення в аеропорт), відвозячи нових солдат до летовища і забираючи поранених. «Страху, – як розповідав батькам, – не було. Треба швидко їздити, тоді промажуть. А ще треба вміти орієнтуватися по місяцю і зорях. Адже їхати потрібно в повній темряві, щоб не відслідкували. У нас був випадок, коли водій побоявся виглядати з люка, щоб дивитися за дорогою, і заїхав до сепаратистів із пораненими».
30 грудня знову повертається на вежу, до своєї 93-ої бригади. Новий 2015 рік стрічали з товаришами там при 28 градусах морозу, з вибитими вікнами тушонкою, гречаною кашею і чаєм, приготованим за бойовим рецептом. Ним він ділиться на своїй сторінці у «Фейсбуці»: «Рецепт чая для киборга: берешь бутылку с водой, ножиком состругиваешь пластмассу, добытую льдину забиваешь в котелок. В цинк из-под ВОГов трудолюбиво подливаешь соляру, ждешь и подливаешь соляру. Когда лед в котелке растаял и вода потихоньку начала шупуршать - это сигнал! Она не закипит никогда, поэтому даже не парься. В кружку ложим два пакетика чая, т.к. вода остынет раньше, чем один пакетик заварится, но два пакетика успевают нормально. Сахар найдешь в пайках, там же, где нашел чай. Наливаешь воду рукой в перчатке. Потому что если разольешь то… короче, лучше тебе не разливать. Скорее всего полученная жидкость имеет какой-то процент содержания соляры. Либо с перчаток попала, когда ты заталкивал ледышку в котел, либо трохи капнуло, когда ты усердно поддерживал огонь. Но на это внимания обращать не стоит, т.к. здоровью киборга соляра не вредит, а напиток приобретает забавный привкус и раньше ты такого никогда не пил. Приятного чаепития!».

13 січня в результаті масованих обстрілів терористами, обвалилась Диспетчерська вежа керування польотами аеропорту, яка в народі стала символом української незламності і на якій щодня майорів державний прапор, як знак того, що воїни світла боронять Україну від темряви.
14 січня Сергія, пораненого в руку з перебитими пальцями, вивезли до Дніпропетровська, потім на Миколаїв. Пізніше дізнався, що разом із ним лише 6 із 20 захисників вежі залишилося в живих, проте всі мають поранення або контузію.

Чорнобаївський «кіборг» з Донецького аеропорту

Вранці 22 січня стало відомо, що новий термінал аеропорту залишили після 242 днів оборони. Перед відступом кіборгів обвалився другий поверх терміналу, під завалами опинилося багато воїнів. Але українські військові продовжували героїчно захищати руїни вежі, українська армія та добровольці утримують оборону інших будівель аеропорту, а також контролюють навколишні села.
Після лікування Сергій Назаров повертається в зону бойових дій. Однієї ночі, закріплюючи прапор на підвищення, отримує нове поранення в ліве передпліччя, і у нього на очах трапляється найстрашніша трагедія - снайперська куля влучає у горло товаришеві. Знову госпіталь у Красноармійську. Втрата крові, наклали 4 шви. Після повторного лікування, дочекавшись, поки знімуть 2 шви (ще 2 зніматимуть у частині) знову вирушає до своїх у гарячу точку, де вдень і вночі не припиняється вогонь. Цей раз – в район шахти «Бутовська». Тут і сховатися немає де. Якщо попервах жили у підвалах, то нині єдиним сховком є укриття зі складених один на один мішків. Недовго передрімати можна лише у спальному мішку, купленому батьками. Як розповідає Сергій: „Взимку півгодини посоваєшся, поки нагрієшся, тоді вже й заснути вдається”. Адже форма легесенька, штани з дерматину, курточка тонюсінька, взуття благеньке, ноги відмерзають. Повезло знайти забуті кимось валянки, якби не вони, то ноги б повідморожував.

Якби не допомога луцьких волонтерів – однокласниць, з якими вчився до 8 класу, - то довелося б сутужно. Дівчата придбали Сергію приціли, біноклі, дальномір на гранатомет, зібрали гроші на хороші берці (бронежилет і ще одні берці видали одразу по прибуттю в зону АТО). Нині збирають кошти на тепловізор. Батьки вислали наколінники і налокітники, мамині колеги з «Чорнобай-лісу» допомогли придбати каску. Лише завдяки волонтерам солдати мають балаклави, білизну, футболки, вологі серветки (вмиватися немає де і чим. Приїхавши у відпустку, з першого разу відмити сажу і кіптяву не вдалося. Вдома двічі відкисав у ванні, а батькам замовив протопити лазню).

Нову форму видали лише одного разу. Отримав відрядження у Київ на зйомки документалки про АТО. З фільмом не склалося, відправили лише 4 солдат з Іловайського котла, та форму залишили.
Нині, як говорить мама Сергія, там залишилися лише патріоти. Слабі духом вже відсіялися. Сьогоднішні захисники знають, що вони один за одного горою, що плече того, хто поряд, - надійна підтримка і опора щосекунди. Що поряд люди рідні і порядні, які не допустять паніки і зради. І за яких ти – на край світу, як і вони за тобою. Бо всі вони пройшли дорогою мужності через криваве пекло боїв за рідну землю.

Вже довгий час для батьків Сергія Назарова – мами Лідії Миколаївни (головний бухгалтер КЛП „Чорнобай-ліс”) й тата Віктора Олексійовича (військовий пенсіонер, член Спілки воїнів-афганців) кожен день поділяється на очікування телефонного дзвінка від сина і самі дзвіночки (вранці і ввечері до темноти, бо в темряві вже не подзвониш, відсвічує екран, видаючи місцезнаходження). А між ними – новини, інтернет, радіо – що там, на фронті, діється? Чи не скінчилося?
Такими ж думками живуть в Миколаєві і дружина Алла та двоє донечок 14-річна Настя і 4-річна Катя. І молять бога. «Все буде добре», – наче молитва, якою починається і завершується кожна розмова з Сергієм. „Все буде добре” – відповідає він.

Тож нехай все буде добре у кожного солдатика, в кожної родини і в нашому спільному домі – Україні!

Інна ЧМИХАЛО

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода