У Каневі розширювали межі пізнання Шевченка

У Каневі розширювали межі пізнання Шевченка

Минулої п’ятниці, 24 жовтня, в Шевченківському національному заповіднику в Каневі відбулася ХІІІ всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція «Краєзнавча шевченкіана України», присвячена 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка.
Цією конференцією Національна спілка краєзнавців України та її регіональні організації продовжили заходи ювілейного Шевченківського року. Учасники конференції – науковці, працівники музеїв, освітніх закладів, архівів, історико-культурних заповідників з усієї України в своїх доповідях та повідомленнях охарактеризували процес зародження та розвиток шевченківських традицій у всіх куточках нашої держави, розкрили різні аспекти життя й творчості Тараса Шевченка.

Шевченко – краєзнавець

Доктор історичних наук, професор кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка, член НСКУ Ярослав Калакура вважає, що творча спадщина Тараса Шевченка виступає не тільки історичним, історіографічним, але й історико-краєзнавчим джерелом, оскільки містить винятково цінну інформацію про оцінку ним конкретних фактів, подій і явищ у рідному краї, на українській землі. Краєзнавчу спрямованість у тій чи іншій формі має вся спадщина поета, насамперед його соціальна та пейзажна лірика, історичні поеми, художні твори, а також його безпосередня краєзнавча діяльність під час експедицій за дорученням Київської археографічної комісії, що відкрило можливість подорожувати Київщиною, Черкащиною, Чернігівщиною, Поділлям та Волинню, взяти участь в археологічних розкопках.
Знають і шанують Великого Кобзаря й на Хортиці.

– Грізне й суворе, таємниче й загадкове Слово «Хортиця» ще в юності запало в душу Тараса, з часом воно наповнювалося все більш звабливим змістом, – зауважила старший науковий співробітник науково-просвітницького відділу Національного заповідника «Хортиця» Світлана Моісеєнко. – Зрештою Хортиця для Шевченка стала не географічним поняттям, не просто шматком української землі, оточеною водами Дніпра, а явищем духовним, соціальним і водночас поетичним. Звичайно, нам не відомо, коли і від кого вперше юний Шевченко почув це слово. Може, від батька, який був трішки романтиком, іноді чумакував і брав із собою малого Тараса, але найімовірніше – від діда Івана, який, за висловом поета, «випивши тієї», любив розповідати про Коліївщину, про гайдамаків. Пишучи свій найбільший за обсягом і поетичною напругою твір – поему «Гайдамаки» – він весь час бачить перед собою Запорожжя і запорожців. Ім’я священного острова двічі згадується у поемі «Гамалія», віршах «Іржавець», «Не хочу я женитись».

Музейна шевченкіана
А кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу історичної регіоналістики Інституту історії України НАН України, заступник голови Національної спілки краєзнавців України Руслана Маньковська торкнулася теми музейної шевченкіани. Основну увагу вона зосередила на музеях Шевченка Черкащини, Києва, Київщини, Чернігівщини, приватних шевченківських колекціях та народних музеях. Водночас зауважила, що майже всі історичні та краєзнавчі музеї в Україні, зокрема у Харкові, Полтаві, Ромнах, Одесі, Львові зберігають автентичні пам’ятки, присвячені Кобзареві. Поширення отримали музейні кімнати при вищих і середніх навчальних закладах.
У Каневі розширювали межі пізнання Шевченка
От приміром, серед колекцій Дніпропетровського національного історичного музею особливо вирізняється Шевченкіана, яку почав збирати ще Дмитро Яворницький у 1890–1930-х рр. За його життя вона мала в своєму складі безцінні матеріали, серед яких були рукописи Т. Г. Шевченка – автобіографія, написана ним у 1860 році, лист поета до друга, відомого артиста М. С. Щепкіна від 4 січня 1858 року з Нижнього Новгорода, листи до лікаря А. О. Козачківського, книга «Кобзар», яку Шевченко з власноручним написом подарував дружині лікаря, а також документи й матеріали про перебування Т. Г. Шевченка на засланні.
За словами кандидата історичних наук, заступник директора з наукової роботи Дніпропетровського національного історичного музею ім. Дмитра Яворницького Валентини Бекетової, ще у 1909 році Дмитро Яворницький за сприяння мецената Володимира Хрінникова видав книгу «Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка», до якої увійшли оригінальні, можна сказати, безцінні шевченкові матеріали.
У Каневі розширювали межі пізнання Шевченка
– Шевченкіана з Катеринославського музею у 1920-ті роки привертала увагу відомих науковців, – розповіла Валентина Михайлівна. – До Катеринослава в серпні-липні 1924 року приїздив Микола Біляшівський, відібравши й вилучивши з Катеринославського крайового музею найкращі шевченківські матеріали для новостворюваного Першого Державного музею Тараса Шевченка в Києві. В наступні роки колекція продовжувала поповнюватися важливими архівними документами, які розповідали про підготовку та проведення в Катеринославі 1914 року заходів, присвячених 100-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Поповнювалася колекція й у наступні десятиліття.

…Конференція завершилася, й важливість її полягала не лише в широкому охопленні проблем шевченкознавства, а й у тому, що вперше за всю історію проведення всеукраїнських наукових історико-краєзнавчих конференцій її тематика присвячена Шевченку. Таку думку, підбиваючи підсумки заходу, висловив доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту історії України НАН України, голова Національної спілки краєзнавців України Олександр Реєнт.
У Каневі розширювали межі пізнання Шевченка
– Було зроблено спробу розширити межі пізнання Тараса Шевченка, акцентуючи увагу не тільки на аналізі його літературної творчості, а й на історичних, мистецтвознавчих, філософських аспектах, – підкреслив він. – І не менш важливо, що погляд на проблему висвітлювався крізь призму самобутності різних куточків України, де знають і шанують великого Кобзаря.
Цього ж дня Олександр Реєнт вручив голові Черкаської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, професорові Василеві Мельниченку диплом лауреата премії ім. Дмитра Яворницького. Грошовий еквівалент премії було перераховано лауреатом у фонд підтримки Збройних Сил України.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x