Український литовець

Український литовець

4 грудня виповнюється 75 років Антанасу Петраускасу. У Черкасах його називають українським литовцем. Заслужений працівник культури України, нагороджений орденом «За заслуги», він народився у Литві, але волею долі опинився в нашому краї. Тут Антанас Аугустинович давно вивчив і добре говорить українською. Любить і вміє співати українських пісень. Більше чверті століття він керував Черкаською філармонією, і його знають усі: майже все місто, половина Черкащини й частина України.

Квартира для завклуба

У Черкасах Антанас Аугустинович мешкає з 1960 року. Сюди його, старшого сина багатодітної родини Петраускасів із маленької Литви, призвали служити в танковий полк. З майбутньою дружиною Валентиною, котра навчалася тут на медика, вони зустрілися на танцях у Першотравневому парку. І згодом зіграли весілля.
Без пригод тоді не обійшлося: на власне весілля Антанас трохи не запізнився. Правда, не зі своєї вини.
– За кілька днів до мого одруження розгорілася Карибська криза. Тому наш полк підняли по тривозі й вивели в ліс неподалік села Дубіївка Черкаського району. Танки навіть бойовими завантажили. Ми не знали, скільки в тому лісі стоятимемо, – розповідає Антанас Августинович.
Він зізнається, що переживав, чи відпустять командири на весілля, котре вже було призначене й на яке покликали гостей.

– Мене таки відпустили. І до міста повертався на танку, – з усмішкою пригадує Антанас Аугустинович.
Після армійської служби він залишився жити в Черкасах. Пішов працювати в гараж Черкаського м’ясокомбінату. Згодом директор запропонував йому стати завклубом.
– У мене баритон хороший був: на заводських вечорах співав. У нас у Литві вся родина співуча, мої сестри консерваторію закінчили. Я сам змалку «наярював» на гармошці – будь здоров! – пояснює пан Петраускас.
Він каже, його ще в дитинстві запрошували навчатися у школі для обдарованих дітей у Вільнюсі. Та він відмовився, бо найстаршим був, тож потрібно було матері допомагати.

Так його життя повернуло в Черкасах на культурну стежку. Тепер Антанас Августинович говорить, що за своєю натурою він справжній «технар», навіть в армії був майстром водіння танків і ніколи не думав працювати в культурі. Але коли став завклубом, спеціально вивчив українську та російську мови, а потім успішно закінчив Ленінградський інститут культури.
Він пам’ятає, як у ті роки під клуб на м’ясокомбінаті виділили цілий цех. Його ремонтом новий завклуб і зайнявся. А за кілька наступних років Антанас Аугустинович зумів організувати його роботу так, що в Черкасах заводський клуб почали використовувати і як методичний центр. Петраускас організував там сильну художню самодіяльність. Вона їздила з концертами по області, і її ставили в приклад іншим. Там працювало 14 гуртків, у тому числі драматичний, танцювальний, був свій хор. У клубі тоді створили першу в місті заводську бібліотеку. Книжки серед людей збирав сам Петраускас. За всі ці заслуги від підприємства завклубу виділили трикімнатну квартиру.

«Мою українську душу сформувала робота в районі»

У 1972 році йому запропонували очолити в Черкасах міський Будинок культури. Ще через три роки Антанас Аугустинович почав керувати культурою всього Черкаського району.
– У місті не мав такої бази, як у районі. Там був простір – клуби. Скільки всього вдалося зробити: впорядкували обеліски, обладнали весільні зали в селах, сільська самодіяльність перші місця займала, а на нашій базі було проведено п’ять всесоюзних нарад, навіть міністри приїжджали. На ту пору це було подією. Робота в районі сформувала мою українську душу, – говорить Антанас Петраускас.
А головне, наголошує він, багато працівників культури району змогли одержати освіту. Коли він прийшов працювати в Черкаський район, то тільки 40 відсотків із них мали освіту, а як залишав свою посаду, дипломи одержали майже 90.

Український литовець

Директором Черкаської обласної філармонії Антанас Аугустинович став у 1982 році. Цей заклад культури був тоді далеко не в найкращому стані.
– Не хочу кидати ні на кого тінь, але філармонію занедбали повністю. Її довели до ручки. Пам’ятаю, ткнув пальцем у водопровід, а з труби подзюркотіла вода. Тоді мій день розпочинався і закінчувався з походів по кабінетах. Треба було все ремонтувати, – Антанас Аугустинович пригадує свої перші робочі дні на новій посаді.
Він багато чого тут зробив. Ціною своїх нервів і здоров’я. Інший на його місці давно б махнув рукою, а Петраускас наполегливо оббивав пороги влади. І щоразу доводив, що обласну філармонію треба не просто ремонтувати, а капітально перебудовувати.
Та перебудова затяглася більш, ніж на десятиліття. Влада мінялася, постійно не вистачало коштів, колектив філармонії не мав свого залу й проводив репетиції та виступи у приймах.
Але директор не здавався. Своїм упертим характером Петраускас не давав спуску нікому. І таки добився свого. Тепер Черкаська обласна філармонія має сучасний фасад і євроремонт приміщення. А матеріальна база тут – одна з найкращих в Україні. У філармонії – сучасні гримувальні та кімнати для артистів, хор-клас, балетний клас тощо.

«Артисти – це особлива каста»

Петраускас із гордістю говорить, що з колективу Черкаської філармонії вийшли у світ такі таланти, як Раїса Кириченко, Ольга Павловська, Анатолій Пашкевич, Євген Кухарець та інші. За ці роки звання народних та заслужених артистів тут присвоєно вже багатьом працівникам.

Саме при ньому у філармонії створили популярні тепер ансамбль «Росава» та тріо «Вербена». А про три квартири в одному будинку для артисток «Вербени» також подбав Петраускас.
Йому тоді нерідко закидали: навіщо тобі така турбота потрібна? Мовляв, не буде цих артистів – прийдуть інші. Та він твердо переконаний, що артисти – це особлива каста, і в роботі з ними обов’язково потрібні серце та душа.
– Бути директором філармонії – складна й копітка робота. Треба так свою директорську скрипку грати, щоб ти колектив із півслова розумів, і люди тебе так само сприймали. Я життя присвятив філармонії, і мені не соромно за зроблене, – говорить тепер Антанас Аугустинович.
Він щиро каже, що Україна за минулі десятиліття стала для нього другою Вітчизною, а Черкаси – малою батьківщиною.

Тут він щасливий: разом із дружиною Валентиною вони виростили доньок Регіну та Вікторію, мають чотирьох онуків.
Але Антанас Аугустинович не втрачає зв’язку зі своєю рідною Литвою, котра нині, у важкі для України роки, так самовіддано, по-братерськи підтримує нашу країну. Там про велику співочу родину Петраускасів навіть створили документальний фільм. А журналісти Вільнюської телестудії приїжджали в Україну й зняли фільм про директора Черкаської філармонії та його життя в Україні. Завдяки таким людям, як Петраускас, українська культура вижила й під час комуністичного правління, і під час теперішнього безгрошів’я. Особлива заслуга черкаського литовця ще й у тому, що філармонія Шевченкового краю, альма-матер Черкаського академічного заслуженого українського народного хору, ансамблю «Росава», тріо «Вербена», камерного оркестру, — нині одна з найкращих у державі, а українська пісня та українська мова тут у великій шані.
Нині Антанас Августинович уже на заслуженому відпочинку й має час для того, аби проводити його з родиною. Тож від усіх черкащан «Нова Доба» щиро вітає його з ювілеєм і зичить здоров’я. А жителям дружньої нам Литви скажемо, що вони можуть пишатися своїм земляком, якого ми вважаємо українським литовцем.

Людмила НІКІТЕНКО, фото з архіву автора

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x