Керівник штабу громадського формування «Лисянська варта» Володимир Легкодух з-поміж багатьох обов’язків, пов’язаних з допомогою і підтримкою Збройних Сил України, які захищають її незалежність і суверенітет від російсько-терористичних військ, є також координатором волонтерських груп, які доставляють гуманітарні вантажі безпосередньо в зону проведення АТО. Це найбільш небезпечна ділянка роботи, яку взяли добровільно на себе патріотично налаштовані люди, в переважній більшості учасники Майдану, які, ризикуючи власним життям, забезпечують бійців на передовій усім необхідним, виключаючи хіба що озброєння.
– Хоча, якби не волонтерський рух, то на першому етапі АТО наші солдати не мали б у достатній кількості ні зброї, ні засобів захисту, – зауважує Володимир Петрович, – їх вклад у зміцнення обороноздатності армії – беззаперечний.
– Коли лисянські волонтери вперше здійснили поїздку до наших військовослужбовців? – цікавлюсь.
– 9-10 грудня минулого роки ми вперше побували в зоні проведення АТО, а до цього були локальні поїздки до хлопців з Лисянщини, які несли службу в різних військових частинах. Зокрема, тоді вручили бронежилет і шолом Володимиру Резніченку, який пізніше в складі 51-ої механізованої бригади брав у боях під Іловайськом. А взагалі та перша поїздка з зону проведення бойових дій під Волновахою запам’яталася тим, що ми побачили в якому жахливому стані знаходилося наше військо, часто роздягнуте і роззуте, але з величезним бажанням перемогти ворога. Ми привезли тоді одяг, продукти, буржуйки, ліки, будівельні матеріали. В складі волонтерської групи був лікар із Звенигородки, який надав бійцям першу медичну допомогу.
– Нещодавно ви вдруге відвідали наших земляків, які знаходяться на передовій неоголошеної війни. Чи помітили якісь відмінності в оснащенні бійців, які нині їх запити, потреби?
– За два місяці сталося чимало позитивних перемін. Армія в безперервних боях набула безцінного досвіду, військової майстерності, технічно переозброїлася. Майже немає вже проблем з бронежилетами, шоломами, військовим одягом. Все більше помічали бійців, одягнутих у якісну, зручну військову форму, яку доставляють волонтери з-за кордону. Завважили, що між блокпостами тепер періодично пересуваються мобільні патрульні групи, що сприяє тісному взаємозв’язку між підрозділами, виявленню диверсантів. Також, зі слів учасників АТО і власних спостережень, на передовій сьогодні достатньо бронетехніки, систем артилерійського і залпового вогню, які ефективно протидіють намаганням терористів просуватися вглиб країни. Головна потреба наших захисників, звичайно, це продукти харчування, до заготівлі яких підключилися в кожному селі і містечку району. Школярі плетуть маскувальні сітки, збирають кошти. Активно працюють юні волонтери в обох лисянських школах, Вотилівці, Дашуківці, Бужанці. В області розгорнули майстерні, де ремонтується пошкоджена в боях військова техніка. Але найбільшу радість солдатам в окопах доставляють не домашні продукти і теплі речі, а сама поява волонтерів – посланців з рідного краю, від яких хочуть почути останні новини, розпитати про рідних, друзів.
– Володимире, наскільки небезпечними є такі поїздки, і чи координуєте ви свої дії з іншими волонтерськими групами області.
– Відправленню в зону АТО передує тривалий підготовчий період. Розробляємо маршрут, погоджуємо свій виїзд з військовими, оформляємо відповідні документи. Бажано, аби про нас поширювалося якомога менше інформації, тому що на Донбасі за волонтерами сепаратисти за винагороду полюють не менше, ніж за військовими. Ще зовсім свіжий факт, коли вони напали на катеринопільських волонтерів, обібравши їх до нитки. Кіровоградську бригаду волонтерів просто холоднокровно розстріляли. Тому, вирушаючи в дорогу, заручаємося підтримкою військових, стараємося координувати свої дії з волонтерами Києва, Дніпропетровська, Черкас, Корсуня, Тального, Звенигородки. Зупинки робимо максимально короткими, щоб нас не зафіксували місцеві навідники. В населених пунктах Донбасу ставлення до автівки з жовто-блакитним прапорцем на лобовому склі зазвичай насторожене, не надто дружелюбне. Тут можуть очікувати різноманітні неприємні сюрпризи на кшталт отруєної питтєвої води, тощо. Але ми все одно пробиваємося до своїх хлопців крізь усі перешкоди, пам’ятаючи, що волонтер – нерозривний ланцюжок між народом і армією. І лише недавно приїхавши з буремного Сходу, ми знову збираємося в дорогу…
Олександр Щербатюк
