Майже чотири роки тому Тетяна Ремінна із Сорокотяги та Віктор Смілянець із Зеленого Рогу, що на Жашківщині, звернулися до місцевої адміністрації з проханням надати їм для користування земельні наділи. Було розроблено технічну документацію і подано на затвердження до РДА. Та процес затягнувся на роки, й поки селяни намагалися добитися можливості господарювати в своєму селі на рідній землі, ділянки віддали донеччанину, якого на Жашківщині ніхто й не бачив.
– Землю хотіли взяти в рідних селах та сусідніх Житниках, – розповідає Тетяна Ремінна. – Раніше, до змін у законодавстві 2013 року, питання про оренду вирішували райдержадміністрації: було створено спеціальну комісію, члени якої розглядали всі звернення й надавали дозволи для виготовлення документації. Пройшли сесії сільських рад, питання обговорили й заперечень ні в кого не було. Адже сама звідси родом, тут росла, маю сільськогосподарську освіту, досвід роботи на землі.
Справа щодо затвердження документів тяглася більше року. Сталися зміни в законі: й уже тепер земельні питання вирішували не місцеві органи, а агентство земельних ресурсів в області.
– Якось до мене зателефонував Житницький сільський голова і повідомив, що приїхали якісь невідомі люди і кажуть, ніби на території села є їхня земля. Одразу звернулася до голови райдержадміністрації, та виявилося, що керівництво району теж не в курсі подій. І тільки згодом дізналися, що земля надана в оренду громадянину Короткову (родом із Донеччини) для створення фермерського господарства. Як громадянин України він мав на це право. Але хочеться уявити таку парадоксальну ситуацію, коли приходить уранці на роботу начальник шахти, а тут з’являється хтось чужий і заявляє, що із сьогоднішнього дня він орендує цю шахту. Хіба таке можливе? Це ж абсурд! – обурюється жінка. – Сільські голови двох інших сіл теж не знали, що таке робиться. Та найголовніше, що Коротков так і не став обробляти землю, а передав її в суборенду.
З подібною проблемою зіткнувся й Віктор Смілянець:
– Я агроном за фахом, маю відповідну вищу освіту, все життя прожив у Зеленому Розі. Хотів обзавестися своїм невеличким господарством, подав клопотання про оренду землі, та його так само проігнорували й віддали панові Короткову.
«Якщо орендарі розпаюють землю, громада лишиться ні з чим»
Сільські голови лише розводять руками, адже в ситуації, що склалася з землею, вони просто безсилі.
– Раніше в селі було сто п’ятдесят гектарів земель запасу. Нині й клаптика не лишилося. Майже сто дев’ять гектарів віддано в оренду пану Короткову, а той передав землю у суборенду аграрному підприємству. Ще двадцять вісім гектарів відійшли якомусь панові з Білої Церкви, – розповідає Житницький сільський голова Олександр Бабійчук. – А чотирнадцять з лишком узагалі розпаювали між невідомо ким, і тепер до бюджету за користування не надходить і копійки. Кому та земля відійшла – таємниця. Всі інстанції, у тому числі Держземагентство й прокуратура, лише надсилають відписки й нічого конкретного не повідомляють. Мовляв, згідно із законом про розповсюдження інформації, я як сільський голова не маю права того знати.
Переживають селяни, що й решту їхніх земель розпаюють, і тоді громада лишиться без грошей за оренду й без наділів.
– Земля надавалася без будь-яких погоджень меж. У результаті поділу вони із земельної ділянки «вирізали» собі наділи, лишивши з кожного боку по клаптику незадіяної землі, – говорить Сорокотязький сільський голова Таїсія Вікторук. – Лякає те, що селянам, які намагалися взяти землю під фермерське господарство, відмовили, а чужим людям надали. Якщо орендарі, згідно із законом про фермерське господарство, розпаюють цю землю між членами родини, громада взагалі лишиться ні з чим, земля буде їхня. Ми ж нічого про цих людей не знаємо: ні їхніх планів, ні їхніх намірів.
42 атовці подали заявку на отримання землі, та виявилося, що вона вже віддана
Так уже повелося, що основне багатство і, відповідно, джерело прибутку сільської громади – це земля.
– Шкода, але давати землю стороннім – це далеко не найкращий варіант. Адже чужі люди не мають моральної відповідальності перед селянами, вони не переймаються тим, що їм ще тут жити, – переконана Тетяна Миколаївна. – Чого я так говорю? Просто всі знають, яка нині склалася ситуація в країні. Учасники АТО, згідно з законом, мають право на земельну ділянку площею два гектари. На сьогодні в нашому селі вільної землі немає. Якби ж односельці-учасники АТО звернулися до мене з проханням надати землю, то ніяких проблем із цим не виникло б. А від чужої людини можна чекати чого завгодно: він там ніколи не буває, йому не переживати, як дивитися в очі людині, дасть просту відписку з відмовою, і на цьому все. 
– За моїм обліком з нашого району нині в АТО перебуває 215 осіб. Звісно, ми своїх хлопців підтримуємо, постійно на Схід їздить одинадцятеро волонтерів, допомагаємо, чим можемо. Тож добре знаємо про всі труднощі й проблеми, з якими стикаються земляки. На сьогодні маємо такий невтішний факт: по селах багато землі роздано, й хлопці не можуть отримати наділи, які належать їм за законом, – розповідає волонтер Василь Якименко. – Нині сорок два учасники АТО подали заявку на отримання земельних наділів, на що отримали відповідь, що ця земля вже надана атовцями. Коли ж почали з’ясовувати, кому саме, виявилося, що ті люди й близько не були на Сході й не тримали в руках зброю.
Тож де людям шукати правди?..
