«Нова Доба» напередодні спроби черкащан встановити світовий рекорд по найбільшому рухомому прапору із велосипедистів розпочинає серію публікацій про тих, хто не уявляє свого життя без велосипеда.
Дарина Мірошніченко: «Купили з хлопцем велосипеди, тепер їдемо, куди хочемо»
23-річна Даша Мірошніченко, за її ж власними словами, «осідлала» велосипед у доволі пізньому віці – в 14 років. Активно кататися почала у 18-річному віці, проте продовжувалось це недовго. Італійський велосипед, який дівчині дістався в подарунок, вкрали прямо з під’їзду.
– Він стояв у мене в під’їзді на замку, проте ці замки, як відомо, дуже легко зрізаються, – розповідає Даша. – Так я на перше вересня лишилась без транспортного засобу. Після того 3 роки у мене була пауза – все не могла наважитись купити новий велик. Але от цього літа, разом із хлопцем придбали собі по роверу. Мій коштує близько 8 тисяч – це гібрид із заниженою «жіночою» рамою та шипованими колесами. Ним добре їздити як у місті, так і по камінні чи піску, адже часом ми вибираємось за Черкаси на грунтові дороги. До речі, такі поїздки були одним із стимулів, що спонукав нас купити велики, адже всі друзі їх мали (навіть ті, хто з маленькими дітьми, садовили їх у велокрісла) та виїжджали на природу, а ми залишались в місті. Тепер їдемо, куди хочемо, щоправда, велики без нагляду уже ніде не лишаємо.
За словами Даші, велопарковка без охоронця – це вітрина, на якій кожен бажаючий злодій може обрати собі транспортний засіб до смаку. Тому дівчина велосипед завжди тримає в полі зору. У кафе намагається відпочивати на відкритих, літніх майданчиках, а у приміщеннях – заводити велик усередину.
– Зазвичай просимо, щоб поставили його у якусь підсобку, якщо лишаємось надовго, – говорить Даша.
Зручними вулицями для пересування дівчина називає Гагаріна, Ільїна та Благовісну, їздить дівчина завжди лише проїжджою частиною. Говорить, що машини більш передбачувані, ніж пішоходи.
– Велодоріжок у нас, на жаль, немає, а тротуарами їздити я боюсь, адже пішоходи вкрай непередбачувані. Людина може різко змінити напрямок руху, перейти на іншу сторону, зупинитись, розвернутись, нахилитись, і передбачити це неможливо. Особливо небезпечно їздити у сусідстві з маленькими дітьми. Тут взагалі краще зупинитись, бо дитина може несподівано вибігти прямо під колеса. Хоча культура наших водіїв теж залишає бажати кращого, у мене бували такі випадки, коли прямо посеред руху авто починало розвертатись і їхати у зворотньому напрямку. Тож нам варто вчитися взаємоповаги. Та незважаючи на усе, з великом класно – їдеш собі з вітерцем і нароботу (Даша працює в громадській організації «Про молодь»), і на відпочинок, і в інших справах. Не паришся у душних маршрутках, ще й гроші економиш.
