Ви бачили очі без надії? Це погляд, сповнений болю, відчаю і тривоги… Саме такими мені видаються нині наші села.
У них – море сліз, гіркоти й страждань. Адже вони не знають свого майбутнього. Їх жахає адміністративно-територіальна реформа та махінації з земельними питаннями.

Виникає безліч пліток через недостатню поінформованість. Народжується сила-силенна міфів щодо того, кого й куди приєднають, скільки в результаті буде безробітних і що всі ці реформи, врешті-решт, призведуть до повної загибелі села.
Чому влада мовчить? Чому дійсно так мало дається інформації про хід реформи та її наслідки? Можливо, вони, держслужбовці, ще й самі не знають остаточних її результатів? Чи існують сценарії подальшого розвитку кожної окремої галузі, зокрема освіти, охорони здоров’я, культури, у тому чи іншому районі? Чому більшість директорів шкіл, керівників ФАПів, сільських бібліотек, будинків культури до цього часу не знають, що з ними буде завтра?

На нашому сайті ми готові ділитися з читачами всіма деталями, коментарями, ініціативами, що стосуватимуться реформи об’єднання територіальних громад. Ніхто наразі не заперечує її необхідність! Усім зрозуміло, що нині реформи потрібні. Але чи з того кінця вони розпочаті?
Ми маємо багато скарг з приводу земельних махінацій, але Головне управління Держземагентства у Черкаській області лише через 34 дні (!) спромоглося надати редакції формальну відписку стосовно наших публікацій на цю тему. До слова, всі інші структури, до яких надсилалися інформаційні запити, давним-давно надіслали офіційні відповіді, або ж їхні керівники дали інтерв’ю з цього приводу. І знаєте, що найобразливіше і найстрашніше? Все, виходячи з листа «земельників», робиться з землею в нашій області згідно з чинним законодавством…

Навколо цих двох тем в основному й точилася розмова в день редакції в селі Дмитрівці Золотоніського району. Змістовний вийшов репортаж. Мудрість людей, відданість справі, любов до рідного краю, щирість і доброта — ось що головне в наших земляках. Попри всі негаразди, біди й проблеми, маємо віру та сподівання на краще! А безмежне почуття гумору робить нас дійсно нездоланними! Стільки цікавезних приказок та прислів’їв, дотепних, із перцем, я не чула ні від кого, як із уст сільського голови Любові Дмитрівни Іллічової! А повз колекцію старовинного одягу в сільському краєзнавчому музеї не змогла спокійно пройти й, як ота сорока, мала все ж на себе приміряти.

Тож, шановні читачі, запрошуйте в гості! Залюбки приїдемо й у ваше село, напишемо про його історію та сьогодення, розповімо про ваших чудових односельців, надамо резонансу існуючим проблемам та спробуємо допомогти їх вирішити. Адже горе на двох — півгоря, а радість на двох — дві радості. І коли ми беремося дружно, то не буде нам сутужно!