Ірина Пантелейчук: «Уже третій сезон «підсаджуємо» друзів на колеса»
29-річна черкащанка Ірина Пантелейчук спочатку боялась їздити велосипедом черкаськими вулицями з інтенсивним рухом. На «спокійних» маршрутах старанно об’їжджала кожну ямку, свого «залізного коня» направляла лише тротуарами. Побороти страх допомогли сусіди, друзі і чоловік. Після активного літнього сезону і зимових «вилазок» дівчина уже не остерігається нічого, окрім крадіжки ровера. Тому велик завжди тримає в полі зору. Так безпечніше.
Від «зайчика» до спортивного велика
– Як почалося моє знайомство з велосипедом? Та, мабуть, як у всіх. У дитинстві каталася на двоколісному «зайчику». «Дорослого» велосипеда не мала до 26 років. Потім велосипеди собі купили наші сусіди і я прокаталась кілька разів із ними і «загорілась». В червні я купила велосипед собі, а в липні «залізного коня» придбав і чоловік. Гроші немаленькі (покупка обійшлась нам приблизно в 7-7,5 тисяч за кожен ровер), тож усе літо довелося «сидіти на макаронах», але задоволення від велика не зрівняєш ні з чим.
Премудрості комфортної та безпечної їзди на велосипеді Ірина, як і відомий письменник Марк Твен, освоювала поступово. Перше літо їздила лише по тротуарах та відпочинкових зонах, надзвичайно обережно. Довго думала, з якого боку об’їжджати ямки, «шарахалася» від головних доріг міста, заповнених автомобілями. На виручку прийшов чоловік із «шоковою терапією».
– Пам’ятаєте, як у Марка Твена в оповіданні «Приборкування велосипеда» – «…купіть собі велосипед. Ви не пожалкуєте, якщо залишитесь живі». Отак приблизно було і у мене. Чоловік, коли ми їхали разом, спеціально створював небезпечні ситуації – раптово гальмував чи повертав, таким чином тренуючи мою реакцію. Я спочатку лякалась і ображалась, проте потім це неабияк допомогло, коли я почала виїжджати на вулиці зі жвавим рухом. В перший сезон я каталася десь до кінця вересня-початку жовтня. А минулої зими купила спеціальний теплий одяг і вирішила не переривати сезон. Кожного місяця, коли не було сильного морозу, снігу чи дощу, ми здійснювали «вилазку». Тепер щосезону «підсаджуємо» на колеса все нових і нових друзів.
