Для велолюбителів Подольських сезон не закінчується ніколи. Дизайнер Святослав «присадив» на колеса дружину Вікторію (працівницю банку), а там уже не став пасти задніх і наймолодший член сім’ї – Єлисей. Велородина полюбляє туристичні подорожі Україною, на перше місце під час прогулянок ставлять суворе дотримання правил та безпеки на дорозі, а також взаємоповагу до всіх учасників дорожнього руху.

– Святославе, вперше ми побачились з вами на День Незалежності, коли встановлювався рекорд з найбільшого рухомого прапора. Ви їхали у першій шерензі. Це випадковість, чи Ви були серед організаторів?

– Взагалі то випадковість, хоча досвід підказує, що це вже переростає у систему: ми завжди всією родиною приймаємо участь у Всеукраїнському Велодні наприкінці травня і вже втретє їхали у першому ряду, як співорганізатори заходу. При встановлені рекорду трішки припізнились, не було куди встати, то вирішили не пасти задніх й встали попереду всієї колони. Проте, було суперово і нас бачили всі. Позитивний настрій дещо погіршував лише стан дороги, адже виклики «Слава Україні!» декілька разів чередувались з окликом «Яма!!!!» Смішно було, коли вся колонна теж відповідала хором «Яма!!!»

– Як давно Ви «потоваришували» з велосипедом?

– Можна сказати з дитинства, коли сів на «Зайчик» в 5 років та попросив дідуся одразу відпиляти додаткові дитячі колеса. Потім були велосипеди «Школьник», «Орленок», чотири «Аиста». На жаль, їх всі періодично викрадали непорядні люди. Після цього довго не їздив. В 2008-му купив гірський велосипед «Kellys», щоб їздити на роботу нашими битими шляхами. То був тяжкий вибір між дзеркальним фотоапаратом та велосипедом. Переміг останній. До речі, багато учасників нашого Черкаського велоклубу зараз подорожують із «дзеркалками» – цілий вело-фото-клуб. Коли купував велосипед для поїздок на роботу, навіть уявити в не міг, скільки буду подорожувати з часом по Україні!!! Тим більше не уявляв, скільки казкових пейзажів можно побачити, виїхавши за межі міста! Тепер без фотоапарата не буває жодної подорожі.

– А як Ви потрапили до Клубу Черкаських велобайкерів?

– Купив велосипед та шукав компанію, з ким би поїздити. Продавець веломагазину підказав, що є група велосипедистів, які катають, вони мають веб-сторінку (forum.velo.ck.ua авт.) та проводять конкурс на кращий плакат у веломагазин. Я одразу зробив декілька плакатів (бо це мій профіль) та виборов перемогу у конкурсі. Так познайомились з велоклубом. Починали буквально з 20 учасників, а тепер на останній Велодень приїхало понад 700 людей!!! Це круто для Черкас. Велорух збільшується!

– Вікторіє, Вас теж «присадили на колеса»?

– Так, безумовно! «Присадив» чоловік ще задовго до одруження та його знайомства з велоклубом. Трішки катались по місту на побачення. Але у мене був старенький, важкий «Орлёнок» і я небагато їздила. А коли чоловік почав «зникати» на цілі вихідні в подорожах, мені взагалі було дуже самотньо сидіти вдома та чекати. Про що я йому безапеляційно заявила. Тоді він зібрав грошей та купив мені гарнесенький, чудовий «Cannondale» баклажанового кольору, шолом та інше необхідне спорядження! У мене велосипед навіть крутіший ніж у чоловіка (сміється).

– З такою любов’ю говорите про велосипед, чи не побоюєтеся подряпати під час поїздок?

– Коли я побачила, що роблять з велосипедом інші хлопці під час подорожей, то з моїм неагресивним стилем катання нічого можна не боятись. Ми ще згодом купили велобаули, спальники, намет на 3-х людей, каремати, похідний набір казанків – все, що треба для автономних подорожей! Страшно подумати, скільки витратили – нормальний велосипед коштує понад 300 доларів, а тут всього вистачило б на цілу автівку. Взагалі, якщо порівнювати ціну відносно 1 кг маси велосипеда та автівки, то кілограм велосипеда коштує набагато більше ніж кілограм того ж «Мерседеса». Але ми не шкодуємо – із авто ти бачиш лише асфальтну дорогу, а велосипедом можна дістатись неймовірних місцин. Свят з групою велосипедистів навіть на Говерлу з ровером дістався! На Говерлі піші туристи не сподівались такого побачити, просили дати велосипед, щоб сфотографуватись!

– А Ви добиралися ровером до вершин Карпат?

– На жаль, ні. Для мене це важкувато. Проте бувала в багатьох інших місцях з дивовижними краєвидами – Холодний Яр, Буцький каньон, Актовський каньон біля річки Південний Буг. Відвідали разом з чоловіком замки Хотина та Кам`янця-Подільського, встигли поїздити по Криму – були в поході від заповідного півострова Казантип до Керчі, потім ще всією родиною тиждень мандрували Кримом вздовж західного узбережжя від Красноперекопська до Євпаторії. З нами тоді ще була знайома велосипедистка із Херсону з двома синочками 9 та 11 років. Єлисею тоді було 12. Всі крутили педалі однаково. Було важкенько з дітьми, але всі вели себе як дорослі, не скиглили, за що отримали пам’ятні наклейки на раму та значки. Тато постарався.

– Чи є у вашої родини, якійсь найособливіший спогад чи кумедний випадок, що запам’ятався?

– Багато цікавих спогадів та випадків! Якось вирішили з чоловіком поїхати 1 січня вдень на ялинку, вдяглися в сріблясті дощики та по морозу -15 С поїхали до Драмтеатру, так весело було, люди раділи та вітали. А ще дуже запам’яталися зливи в Криму, коли їдеш буквально під стіною дощу після спеки. Нас під час поїздки до Керчі їхало аж сімнадцятеро! Пам’ятаю, як після того дощу ми всі попали «на грязі», глина так налипла, що колеса ледь крутилися. Але як кажуть, що менше сантиметра, то не грязюка, а що більша – то сама відпаде. Потім за годину до поїзда треба було себе привести в порядок, тому всією групою у 8 годин ранку плюхалися прямо в кросівках та в чому були на Керчинській набережній, змиваючи кілограми грязюки. Було смішно дивитись, мабуть місцеві люди були в шоці. Але у вагони ми зайшли чисті. Тільки трішки вологі. Різне бувало… Пам’ятаю випадок, коли за годину до поїзда, після великої подорожі не витримала покришка і 10 кілометрів довелось по темряві діставатись до вокзалу на ободі. То був жах… Кумедно, коли 15 велосипедистів майже одночасно вистрибують з вагону за 2 хвилини, доки поїзд стоїть на зупинці в полі. Був випадок, коли одночасно прокололи колеса одразу 10 велосипедистів, практично вся група! Наловили колючки – по 1-2 дірки майже на кожному колесі!! Клеїлися 2 години.
А ще найкращий спогад – це… Ви коли-небудь варили справжній борщ на самому березі моря? Це неможливо передати, коли вариш пізно ввечері під зірками на березі моря у казані борщик під шум прибою. Цьому нас, до речі, навчив Сергій Присяжний – дійсно монстр клубних велоподорожей!
Взагалі кожен виїзд по-своєму чудовий та неповторний!

– А що може нам розповісти Єлисей, як наймолодший в родині велосипедист? Скільки ти вже подорожуєш з батьками, які у тебе враження від поїздок?

– Перша моя велика подорож – це поїздка в Буки. Було тоді тяжко спочатку, але потім звик. Ми тоді проїхали за 2 дні 100 кілометрів, жили в наметі, готували все на вогнищі. А ще сподобалося в Криму. Я тепер можу в поході займатись наметом та вогнищем. Потім є, що розповісти в школі та друзям у дворі.
У мене ще відтепер багато друзів-дорослих. Ми на рівних майже спілкуємось, мені можуть довірити прокататись на дорогому велосипеді.

Поради від сім’ї Подольських для велосипедистів-початківців – як дорослих, так і юних – читайте в наступному матеріалі рубрики «ВелоЧеркасці».