Вплив батьків на сприйняття світу дітьми

Нещодавно на лекції з «Дитячої психології» розглядали зі студентами особливості індивідуального психологічного підходу до кожної дитини у дитячому садочку, бо їхня спеціальність – «Дошкільна освіта». Говорили про важливість особистісного підходу і до дітей і до їхніх батьків і розглядали абсолютно реальну ситуацію, котра трапилася у одному із наших садочків. Журналісти тоді просили мене прокоментувати цю ситуацію з психологічної точки зору, я ж її тепер запропонувала студентам – майбутнім вихователям для дискусії і висновків.

Мова йшла про двох дітей із однієї дуже релігійної сім’ї. У дітей на шиї були хрестики на мотузочках. І, хоча, у дитячому садочку було оприлюднене положення про заборону будь-яких прикрас і доведене до відома батьків, вони не знімали хрестики з дітей. Проте одного разу подружжя прийшли забирати дітей, а вихователька розрізала мотузочки і зняла хрестики. Батькам вона їх віддала, але останніх обурив такий вчинок. Потім вони надали розголосу цій ситуації, мотивувавши це тим, що дітям було завдано важкої моральної, психологічної шкоди, діти звикли до своїх оберегів, без них вони не спали вночі, постійно плакали тощо. Вихователька потім писала пояснювальні, чому вона вчинила саме так. Вона мотивувала це тим, що діти гралися і хапали одне одного за мотузочки, вона боялася, щоб не травмували когось, дітей багато, вона не могла знаходитися лише біля цих двох, тому вирішила, що безпечніше буде зняти цю загрозу. Тим паче, згідно з розпорядженням по садочку, не можна було нічого носити на шиї. Власне, такі розпорядження є майже у всіх садочках з метою дитячої безпеки.

І от студентам, як майбутнім вихователям, була дана для роздумів ця ситуація – як правильно було б вчинити. Треба віддати належне, що багато студентів вже мають практичний досвід роботи у дитячих садочках. Так от, ті, що мають досвід, сказали, що вчинили б точно так як вихователька. Реально уявивши всю картину такої ситуації, і як себе поводили батьки, і як треба було поговорити з дітьми перед тим, як зрізати хрестики, і що спочатку треба було б попередити батьків про те, що їх заборонено носити. Ті студенти, що ще не працювали – сказали, що вихователька не має право втручатися в особистий простір чужої сім’ї, що батьки мають рацію тощо. Різні точки зору, саме з-поміж них має знайтися істина, власне, для того й вчимося.

Але, у цій ситуації, як і будь-якій іншій, треба завжди пам’ятати, що діти сприймають зовнішній світ через батьків і через їхню реакцію на ту чи іншу ситуацію. І якщо батьки скажуть, що це погано – то діти будуть вірити, що це погано. Якщо батьки скажуть, що це страшно – діти будуть цього боятися. Якщо батьки переконують, що без хрестиків – ви без Божого захисту і що через виховательку діяв диявол, діти це уявлять і в це повірять, ще сильніше, ніж це самі батьки можуть уявити. І будуть плакати ночами і боятися садочка, і школи в подальшому, і людей взагалі. Бо такого чи іншого у житті ще буде багато. Якби батьки, забравши дітей із садочка, сказали, що, мовляв, нічого страшного, тепер вас будуть оберігати наші молитви і ви будете під ще більшим захистом, ніж раніше (або щось подібне), то діти були б точно переконані, що так і буде, бо батьки точно знають, як краще. Діти повністю і абсолютно вірять у своїх батьків і в те, що вони говорять. І в цей період ще продовжує формуватися «базова довіра до світу», коли дитина відчуває підтримку батьків, віру в себе, в людей, в світ і любов, любов до себе, до людей, до світу. Або виникає «базова недовіра до світу», коли навколо зло, вороги і небезпека. І батьки своє поведінкою, своєю реакцією на ситуації фактично формують майбутнє дитини: або недовірливе і крихке, або впевнене і щасливе.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x