Чи чули ви такий вислів: «той, хто від’їжджає 100 кілометрів від дому автоматично стає неодруженим»? Про це люблять жартувати чоловіки у відрядженнях, але можна потрапити в таку ситуацію, що буде не до жартів. Так колись ледве не «вляпалася» і я.
Пам’ятаю той вечір, як зараз. Кінець робочого дня, переповнена маршрутка, високі підбори і жодного вільного місця. Помітивши мій розгублений погляд з іншого кінця автобусу підіймається юнак і пропонує мені сісти. Потім пильно роздивляється мене всю дорогу. І виходить на моїй зупинці. Джентльмен із маршрутки запропонував провести мене додому і попросив назвати йому свій номер телефону. Я тоді ні з ким не зустрічалась, хлопець мені сподобався, тож я легковажно погодилася. А от наступного дня мене очікував сюрприз.
Увечері пролунав дзвінок мобільного і після обов’язкового «Як справи?» пролунала пропозиція зустрітися. Я запропонувала співрозмовнику вибрати будь-яку кафешку на що отримала зустрічну пропозицію зустрітись у мене вдома. Злегка «офігівши» від його нахабності увічливо сказала, що незнайомців додому не запрошую і ще раз запропонувала зустрітись на нейтральній території, і тут-то і зрозуміла, де собака зарита.

– На нейтральной нельзя. Я чуть-чуть женат.
– Ну, будеш чуть-чуть разведен, тогда и звони, – парирувала я.

І з того часу всіх, хто намагався до мене залицятися, під час другої ж зустрічі прошу пред’явити паспорт. Так воно і безпечніше, і на душі спокійніше.