Життя на лінії вогню

Артемівськ Донецької області – останнє українське місто, що лежить за 30 кілометрів від лінії розмежування. Я їду туди – в невідомість і в ніч, вперше, фактично, у зону АТО, але на диво зібрана і спокійна. Виїжджаю машиною з Черкас увечері, а рано-вранці уже буду в Артемівську. Хіба щось може статися по дорозі?
Знайомлюся з водієм і попутниками. Усі вони мене дивують уже усвідомленням того, що за лінією вогню, виявляється існує життя. І не лише існує, а й активно розвивається. В Донецьку відкриваються ресторани і працює аквапарк, в Луганську, першим, що було відбудоване став ринок. Побиті «градами» дахи і вікна відновлюють дуже-дуже швидко. Матеріал везуть, очевидно, з Росії – як розповідають мені попутчики. Нові склопакети стають на місце вибитих. Кому війна, а кому – гарний заробіток.

– Оце ж я їду в Горлівку. Вікна ставити, – розповідає водій. – А вдома (у Лисянці) дружина з дітьми лишилися. Коли почалися перші обстріли, то дружину вивозили відразу після пологів. Ще лежачу. Поїхали до її батьків у Лисянку. Тепер я тиждень тут – тиждень там.
І на українській, і на окупованій території водій має по невеличкому бізнесу. Тут – їздить автобусом селами, там – має свою точку на ринку. І податки теж сплачує у дві каси. Українській податковій – гривнями, «ДНРівській» – рублями.
Розповідає про те, як на тому ж ринку уламком гранати йому поранило руку, як просився в бліндажі на блок-постах під час обстрілів, як його фуру з товаром зупиняли і розвертали українські військові – виїжджати на територію України дозволяли лише з «пустим» багажником, як по 7 годин проходив на тих же блок-постах перевірку, але ніщо не змусило перестати їздити.

– Семь часов! И это летом! В жару! – емоції просто «накривають» водія, коли він згадує.
– А я, когда из Луганска в Россию выезжала, так вообще 40 часов стояла, – підхоплює розмову інша пасажирка. Вона з бабусею, на відміну від водія, їдуть ще далі. В Донецьку роблять «пересадку», а далі – в рідний Луганськ. Тепер це робити простіше – отримав пропуск і в’їжджай через будь-який блок-пост. А раніше можна було лише через той, який значився на пропуску.
Поволі водій та пасажири починають згадувати довоєнне життя – хто де жив, де працював і як відпочивав.
– Вот Вы с Луганска обычно куда отдыхать ездили? – запитує водій у пасажирки.
– Мы? Да мы как-то больше летали…

Страшенний дисонанс зі словами про високу зарплату і заможне життя викликає у мене зовнішній вигляд міст Артемівськ і Костянтинівка, через які мені доводиться проїжджати. Незважаючи на те, що міста практично не постраждали від обстрілів, враження від них – більш ніж гнітюче. Облуплені стіни будинків, запилені і брудні вітрини, сміття на вулицях і непокошений, уже сухий бур’ян обабіч дороги. Єдина яскрава пляма на тлі всієї Костянтинівки – недобудованих храм. А поряд, на стіні багатоповерхівки велетенськими буквами – «Слава КПСС», як апогей апофеозу.

Міста холодні, незатишні, і якісь моторошні. Наче в фільмах жахів. Хочеться одного – додому. Але для цього спочатку треба вистояти чергу на залізничному вокзалі Костянтинівки – тісній, брудній і переповненій майбутніми пасажирами будівлі, дві каси якої явно не розраховані на такий наплив пасажирів. Тепер усі, хто раніше їхав прямо до Донецька, мусять пересідати тут. Вокзал, який і раніше був «не в кращій формі» схожий тепер на вулик. Лиш на відміну від справжнього вулика – брудний і смердючий.
Мою увагу привертають двоє пасажирів – два солдати, один років 40-45, уже трохи «замучений» життям і нелегкою солдатською долею, а інший – зовсім молоденький. Молодого не печалить ні вітер, ні холод, ні сірий і брудний довколишній пейзаж. У нього, певно, дембель. Дзвінким голосом із явним галицьким акцентом він відповідає невідомому співпрозмовнику у трубку мобільного:
– Підвищення? Та для чого мені те підвищення? Чисті погони – чиста совість.

Нарешті швидкісний потяг «Інтерсіті» відкриває свої двері. Чисто, тепло, комфортно. Він несе мене від «передпокою» «русского мира» до передпокою Європи. Від українських територій, що мало не стали російськими, до тих, які вже багато-багато років прагнуть стати європейськими.

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x