Продовжуємо говорити про землеробський реманент у віруваннях та обрядово-магічних діях українців. Сьогодні поглянемо на магічно-обрядові дійства, пов’язані з першим посівом і першою борозною.
Перший посів, як і Перша борозна, – святкове обрядодійство з різними прикметами та чаклуваннями. Для Першого посіву готували насіння, домішуючи до нього зерно зі снопа-дідуха, снопа-раю, з останнього снопа чи вінка, з посівання на Новий рік, з посвяченого на Спаса вінка.
Звичайно поле перед сівбою вже виоране, земля оброблена. На ріллі розстеляли білу скатертину, клали хлібину, поруч сіль, запалювали громничну свічку. Перехрестивши ниву і повернувшись на схід, молили-благали Сонце та душі-духи предків зростити врожай, “внести до рук хліб святий”.
Після того господар із сином, якщо той у нього був, засівав поле. Потім сідав з хлопчиною за урочисту їжу, запросивши до неї добрих духів, сонечко, рясний дощик, легенький вітерець. Потім заклинали град, грім, тучі бути милосердними й минати це поле.
Після всіх цих урочистостей, ще раз перехрестивши своє поле, господар повертався додому і пильно стежив, хто йому перейде дорогу, як це робив, коли їхав на поле. Коли дорогу перейде хлопчик чи чоловік – усе гаразд, коли ж хтось жіночої статі – лиха прикмета. Удома сівачів зустрічала господиня з готовою вечерею. Перший посів, як і Перша борозна, – найбільше господарське свято у предків; від дотримання звичаїв залежав урожай – найголовніше багатство хлібороба.
Перша борозна – давній обряд, який виконували у ніч на Новий рік та навесні. У першому випадку молодіжні громади, перевдягнуті та замасковані, разом з “Конем”, “Козою”, “Ведмедем” брали з собою плуг та на подвір’ї в господарів проводили “першу борозну” по снігу, а потім перший посів. Цей ритуал символізував вчасну і вдалу підготовку до оранки та посіву.
Перша борозна навесні була великою урочистістю, це день радості, надії, бо “що навесні посієш – восени збереш”. Перед святом годилося звечора гарно помитися, раніше лягти спати і щиро помолитися до своїх “дідів”, бо й вони завтра поїдуть на першу оранку. Прийшовши на ниву, треба ще раз помолитися до них: “Святі душечки, родителі наші! Свята нивко, благословіть орати, сіяти, дайте дорід, як той рік, зародіть і для небесних, і для земних, і для всіх людей, для худібки!” Після цього треба зняти з воза плуга, поставити посеред поля, запрягти волів, розстелити близько межі скатерку, покласти паляницю зі свічкою, горщеня каші, воду, цілушку зі свяченої паски, писанку та свячене пшоно. Потім узяти в руки пляшчинку зі свяченою водою, покропити навхрест поле, віз, плуг, волів, себе і лише тоді взятися за оранку. Дооравши першу борозну, господар виголошував молитву – звернення до Сонця і до “родителів, душ-духів”. Після повернення з поля всією родиною справляли святочну вечерю. У деяких місцевостях на день Першої борозни пекли хрести з тіста, брали їх у поле, частину їли, частину давали волам чи коням, а частину приорювали в першій борозні.
